Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Ввечері, повернувшись додому, вона вирішила поговорити з батьками. Вона сиділа на кухні, розмірковуючи, як почати цю розмову, але розуміла одне: будь-які слова були важливіші за мовчання. Час настав.

Батьки сиділи на своєму місці, їм явно не сподобалося її тривале мовчання.

— Я хочу сказати вам дещо важливе, — Аліса почала, її голос звучав трохи тихо, але рішуче.

Мати подивилася на неї, наче очікувала чогось значущого. Батько ж кинув на неї погляд, який можна було розцінити як знак того, що він готовий до чергової лекції.

— Я не готова йти в університет, який ви вибрали для мене. Я хочу спробувати інший шлях. І… я хочу це зробити сама, без вашої допомоги. Це мій вибір, і я прошу, щоб ви підтримали мене.

Мати мимоволі схопилася за край стола, а батько, хоча і не виказував емоцій, вже відчував, як його дочка стає іншою. Тією, якою він не міг керувати.

Розділ 51: Ризиковані кроки

Вечір став для Аліси справжнім випробуванням. Ті слова, що вона вимовила, залишилися висіти в повітрі, не знаходячи одразу підтримки. Мати знову поглянула на неї, ніби шукаючи в її обличчі відповідь на невисловлені питання. Батько ж залишався мовчазним, що відчувалося навіть сильніше, ніж його зазвичай різке слово.

— Ти справді серйозно? — запитала мати, все ще не вірячи в те, що чує. — Це не просто капризи, Алісо. Ти повинна думати про своє майбутнє.

Аліса відчула, як її серце б’ється швидше, але вона була рішуча. Цього разу вона не дозволить сумнівам керувати її рішеннями.

— Я думаю, що це саме те, чого я потребую, — сказала вона спокійно, але твердо. — Я хочу спробувати інше, хочу побудувати свою кар’єру так, як я бачу це для себе.

Батько нарешті підняв голову і подивився на неї, його погляд був сповнений розчарування.

— Ти не розумієш, Алісо, життя не таке просте, як ти думаєш, — його голос став різким. — Університет — це лише початок. Ти не можеш просто відмовитися від того, що для нас — основа.

Аліса відчула, як її внутрішній світ починає коливатися. Її серце билося сильніше, але вона не збиралася відступати.

— Я не відмовляюся від навчання, я просто хочу вибрати свій шлях. Я знаю, що це буде важко, але я готова. Це не лише ваше майбутнє, це моє життя. І я маю право на своє рішення.

Тишу, яка заповнила кімнату після її слів, можна було порізати ножем. Мати і батько обмінялися поглядами, і навіть без слів було зрозуміло, що ця розмова далеко не завершена.

Аліса піднялася з-за столу, відчуваючи, що цей крок став початком чогось нового — складного і болісного, але необхідного. Вона пішла до своєї кімнати, намагаючись дати собі час обміркувати все, що щойно сталося.

Вийшовши на балкон, вона вдихнула холодне повітря. Здається, цей момент мав бути спокійним, але її душа була збурена, немов шторм. Вона не була впевнена, чи правильно вчинила, але й усвідомлювала, що не могла більше залишатися в рамках чужих уявлень про її життя.

У школі цієї миті вона знову зустріла Артема. Він виглядав відстороненим, хоча не міг приховати погляду, сповненого запитань. Їхня розмова стала короткою, мовчазною. Вони говорили більше про звичні справи, але Аліса відчула, що між ними якось змінюється щось важливе.

Деймон стояв поруч і спостерігав за їхньою мовчазною взаємодією, як завжди вміючи знаходити моменти для жартів.

— Ну що, Алісо, знову на полі бою? — посміхнувся він, підійшовши ближче.

Аліса поглянула на нього і не могла не засміятися.

— Більше, ніж на полі бою, — відповіла вона, відчуваючи, як це полегшує їй настрій.

— Я можу зрозуміти, — Деймон знизав плечима. — Всі ці перепони… Але це теж частина твого шляху.

Аліса посміхнулася йому у відповідь, і на мить їй стало легше. Здається, Деймон завжди був на її стороні, і це було важливо.

Вже після уроків, коли вони разом з Артемом йшли до виходу зі школи, він несподівано заговорив.

— Я не розумію, чому ти робиш це, — сказав він, його голос був настільки тихим, що Аліса ледь розчула його.

Вона відчувала, як серце відгукується на ці слова. Вона була готова до цього моменту, навіть якщо не знала точно, що відповісти.

— Я… я просто маю зробити це для себе, Артеме. Я не можу більше жити так, як хочуть всі навколо.

Він мовчав, але Аліса відчула його погляд. Це було не просто запитання, це був виклик. Він не міг зрозуміти, чому вона йде іншим шляхом.

— Ти знаєш, що я не готовий тебе втратити, так? — його слова були дуже тихими, але кожне з них звучало як поранений погляд.

Аліса не могла одразу відповісти. Вона не знала, що це означало для її майбутнього. Але вона відчула, що їхній шлях тільки починається, і він буде складним.

З того моменту Аліса відчула, що її рішення почало змінювати не тільки її життя, але й те, як інші ставляться до її вибору. Тепер вона повинна була дійсно вирішити, чи готова вона до наслідків цього нового шляху.

Розділ 52: Тіні сумнівів

Наступні дні пройшли, наче на тлі спокійної води, але у душі Аліси був справжній шторм. Вона вирішила, що більше не буде жити під тиском чужих очікувань, але чим більше вона намагалася втекти від цього тиску, тим важче ставала реальність. Її стосунки з батьками вже не були такими, як раніше. Вони більше не цікавилися її думками так, як це було раніше. Батько часто замовчував, а мати почала постійно питати, що їй робити, щоб «підтримати».

Аліса більше не могла спілкуватися з ними на звичайному рівні. Тепер це була інша реальність. Її вибір став стіною між нею та її родиною.

Це був час, коли вона почувала себе чужою у власному домі.

Кожен день вона зустрічала знову й знову погляди своїх однокласників, що ставали все більш холодними. Не було вже того тепла в їхніх усмішках, яке було колись. Вони не розуміли її рішучості, і навіть Артем, здавалось, почав віддалятися. Вони більше не обговорювали майбутнє так, як раніше, а розмови, що виникали, були затьмарені недомовленими словами.