Читати книгу - "Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар"

у Збройних силах України та допуску їх до керування транспортними засобами, затвердженого Наказом Міністерства оборони від 10.01.1997 р. за № 5, командирам та начальникам забороняється допускати до керування транспортними засобами водіїв, які не мають відмітки «Дозволено» у посвідченні водія та документів, що видаються після відповідної підготовки (перепідготовки) водіїв для керування транспортними засобами у Збройних силах України.

Відповідно до ст. 15 КпАП водії транспортних засобів Збройних сил України - військовослужбовці строкової служби несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних сил України - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До зазначених осіб застосовується попередження. Справи про вчинення правопорушень цими особами розглядаються військовими інспекціями. Посадові особи інспекції безпеки дорожнього руху накладають адміністративне стягнення у вигляді попередження або передають матеріали про вчинення правопорушення командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом Збройних сил України. Якщо за вчинене правопорушення передбачається накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення спеціального права, інспектор безпеки дорожнього руху складає протокол і передає його на розгляд суду.

Стаття 236. Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби

Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням державних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (стаття 42), а також про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 90-1, 95, 167, 168-1, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно- протиепідемічних правил і норм), та статтею 188-11 цього Кодексу.

Від імені органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення в межах територій та об’єктів нагляду, визначених законодавством, мають право:

1) головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць та їх заступники, головні державні санітарні лікарі районів, міст, районів у містах, лінійних підрозділів та об’єктів водного, залізничного, повітряного транспорту, об’єктів, що мають особливий режим роботи, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, з’єднань, частин та підрозділів і їх заступники;

[У пункті 1 частини другої статті 236 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2171-ІІІ від 21.12.2000 p.]

[У пункт 1 частини другої статті 236 внесено зміни згідно із Законом України № 662-ІV від 03.04.2003 p.]

2) лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби - щодо адміністративних правопорушень, передбачених статтею 42, а також частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 95, 167, 168-1, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм).

[Статтю 236 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 352-XІV від 23.12.98 р.]

Державна санітарно-епідеміологічна служба України є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров’я і життя факторів середовища життєдіяльності, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо безпеки для життя і здоров’я людини продукції та середовища життєдіяльності.

Державна санітарно-епідеміологічна служба України діє на підставі Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 p., Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2002 р. за № 1218, Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 за № 1109 та інших нормативно-правових актів.

Основними завданнями державної санітарно-епідеміологічної служби України є:

- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

- визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан здоров’я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

- аналіз причин і умов виникнення ситуацій санітарного та епідемічного неблагополуччя, підготовка пропозицій щодо запобіжних заходів і здійснення контролю за їх проведенням;

- участь у координації діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

- координація роботи з проведення гігієнічного виховання населення.

До системи державної санітарно-епідеміологічної служби України належать:

- Державна санітарно-епідеміологічна служба - урядовий орган державного управління, який діє у складі МОЗ (Держсанепідемслужба);

- регіональні (міжобласні) установи Держсанепідемслужби, установи Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об’єктах з особливим режимом роботи;

- заклади Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об’єктах з особливим режимом роботи;

- дезінфекційні станції;

- спеціалізовані заклади Держсанепідемслужби, утворені для боротьби з особливо небезпечними (у тому числі карантинними) і небезпечними інфекційними хворобами;

- установи, заклади, частини і підрозділи Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного управління справами;

- наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю;

- об’єднання, центри, лабораторії (наукові та науково-практичні, контрольні, експертні, проблемні);

- Комітет з питань гігієнічного регламентування;

- інші установи і заклади, утворені згідно із законодавством.

Посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно- епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно- епідеміологічний нагляд згідно з законом.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України, яким за посадою є