Читати книгу - "Згасле сяйво, Марі Сантьяго"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Минув місяць від того моменту, коли їхні серця стали ще ближчими, а їхній зв’язок — міцнішим. Вони продовжували йти разом через всі труднощі та небезпеки, поступово наближаючись до того, що здавалось неможливим — до справжнього миру. Але в серці Етел на цей момент поселився страх, який вона намагалася приховати.
Одного ранку, коли вона проснулась, відчуття було іншим. Вона не могла точно зрозуміти, що саме, але її інтуїція була непохитна. Тихо, без зайвих слів, вона вирушила до аптеки і купила тест на вагітність. Крок за кроком, навіть не вірячи до кінця, що це може бути правдою, вона пройшла через всі кроки, поки результат не підтвердив її підозри. Вона була вагітна.
В ту мить її серце стислося від хвилювання. Вся її свідомість заповнилася бурхливими думками. Як це змінить все? Що буде з ними? Вони не були готові до цього, а вона сама ще не була впевнена в своїй здатності бути матір’ю, особливо в такому небезпечному світі. А головне — як їй сказати Дереку?
Він, безумовно, був сильним і рішучим, але Етел не могла уявити, як вона може розповісти йому новину. Їй здавалось, що він ще не готовий до такої відповідальності, і навіть більше — вона сама не була готова стати матір’ю. Чи здатні вони забезпечити дитину в такій ситуації? Які труднощі вони будуть долати, якщо все виявиться важким?
Кожен день, коли вона дивилася на Дерека, її серце розривалося. Він був поряд, підтримував її, але як же їй сказати йому? Як вона могла розповісти йому, що вони будуть батьками? З одного боку, це була радість, але з іншого — це був величезний тягар. Вона ще не була готова зробити такий крок. І з кожним днем вона відчувала, як цей секрет давить на неї ще сильніше.
Вечорами, коли вони проводили час разом, вона знову і знову прокручувала думки в голові. Як і коли найкраще це сказати? Чи не буде він розчарований? Чи зможе він зрозуміти її сумніви?
Вона намагалася відволікатися, посміхатися, бути поруч із ним, але її очі не могли приховати тривоги. Іноді, коли він дивився на неї з турботою, вона відчувала, як її серце стискається ще більше. Але навіть попри її хвилювання, вона не була готова порушити тишу цієї вагомої новини.
З кожним днем цей страх тільки росла, і хоча вона ще не сказала Дереку, вона не могла позбутися думки, що їй доведеться знайти спосіб бути чесною. Але поки що вона намагалася все тримати в собі, відсуваючи момент, коли їй доведеться розкрити правду.
І хоча кожен день був сповнений сумнівів, вона знала, що їй доведеться прийняти рішення — і, можливо, найскладніше в цьому рішенні було не тільки сказати про вагітність, а й знайти свою власну впевненість у тому, що все буде добре.
Кожен день став усе важчим для Етел. Вона більше не могла приховати свого хвилювання від самого себе. Час від часу вона ловила себе на тому, що знову і знову прокручує думки: “Що як він не зрозуміє?”, “Що якщо я не зможу бути гарною матір’ю?” Усі ці питання постійно крутяться в голові, наче прокляття, не даючи їй спокою.
Дерек, здається, не помічав змін у її поведінці, хоча інтуїція підказувала їй, що він щось відчуває. Він завжди був уважним до неї, стежив за її настроєм, але, мабуть, сам не здогадувався про те, що хвилювало її так глибоко.
Один вечір, коли вони сиділи разом на кухні, випиваючи чай, і ніч вкрадалася своїм спокоєм, вона не витримала.
— Дерек, — сказала вона тихо, намагаючись не здаватися занадто нервовою.
Він підняв погляд і посміхнувся.
— Що сталося, маленька? Ти виглядаєш, як ніби хочеш мені щось сказати.
Етел мовчала кілька секунд, намагаючись зібратися з думками. Вона знала, що неможливо більше тягнути. У її грудях билося серце, як у пташки в клітці.
— Я… — вона затамувала подих. — Я вагітна, Дерек.
Усе навколо наче затихло. Він не сказав ані слова, лише подивився на неї, і в його погляді було стільки емоцій, що Етел навіть не могла зрозуміти, що саме він зараз відчуває.
Мовчання тривало довше, ніж вона очікувала. Їй здавалося, що кожен момент відлічує останні миті їхнього спокою. Вона відчула, як серце знову почало стискатися, і страх почав охоплювати її знову.
Дерек поставив чашку на стіл і, зібравшись, поклав руку їй на плече.
— Ти ж знаєш, що я завжди буду з тобою, правда? — його голос був тихим, але впевненим. — Я не маю жодних сумнівів у тому, що ми зможемо впоратися з усім.
Етел дивилася на нього, і її серце трохи заспокоїлося. Але сумніви все ще залишалися.
— Я не знаю, чи готова я… — її голос тремтів. — Я боюся, Дерек. Це велика відповідальність, і я не знаю, чи зможу я стати матір’ю в такому світі.
Він обережно притягнув її до себе, і її обличчя опинилося на його грудях. Вона відчула тепло його тіла і твердість його обіймів.
— Ти не одна, Етел. І не повинна бути однією, — його голос був твердим, але ніжним. — Ми з тобою разом. Я буду тут, і ми разом знайдемо шлях.
Етел закрила очі, відчуваючи, як в її серце повільно повертається надія. Зі словами Дерека щось змінилося. Вона раптом зрозуміла, що навіть у найтемніші моменти він був готовий бути її світлом, навіть коли вона не бачила його. Вона відчула себе в його обіймах такою сильною і одночасно такою беззахисною.
— Дякую, — пошепки сказала вона, піднімаючи погляд до нього.
І цього разу не було більше сумнівів, тільки довіра і рішучість. Вона знала, що попереду їх чекають нові випробування, але тепер вона була готова пройти їх разом із ним.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згасле сяйво, Марі Сантьяго», після закриття браузера.