Читати книгу - "Згасле сяйво, Марі Сантьяго"

Три місяці пролетіли швидко, але для Етел кожен день був насичений емоціями та переживаннями. Вагітність уже стала очевидною — її живіт почав округлятися, і, хоч це приносило їй радість, одночасно вона відчувала й страх перед майбутнім. І хоча Дерек завжди був поруч, підтримував її, її серце все ще залишалося з важкими сумнівами, які вона не могла відпустити. Чи готова вона бути матір’ю? Чи зможе вона справитися з цією новою відповідальністю?

Але він, здається, не сумнівався в ній ані на хвилину.

Одного вечора, коли сонце вже сіло, а небо заливалося м’яким рожевим світлом, вони вийшли на прогулянку. Серед осіннього парку, де дерева почали скидати свої жовті і червоні листя, Дерек знову став серйозним. Вони прогулювались тихо, насолоджуючись затишком вечора, коли його рука обережно взяла її за руку, і він зупинився перед нею.

— Етел, є щось, про що я хочу з тобою поговорити, — його голос був низьким і впевненим. — Я знаю, що це може здатися несподіваним, але це те, що я вже давно хочу сказати.

Вона подивилася на нього, дивуючись, що його слова здалися ще більш важливими, ніж звичайні. Щось у його погляді змусило її серце прискорено забитися.

— Я слухаю, — тихо відповіла вона, почувши, як її голос тремтить від хвилювання.

Дерек зробив крок до неї, і, поки вона не могла зрозуміти, що саме відбувається, він нахилився до неї і, притримуючи її погляд, дбайливо промовив:

— Етел, я не можу уявити своє життя без тебе. І після всього, що ми пройшли разом, я хочу, щоб ти була зі мною завжди. Ти — не просто жінка, яку я люблю. Ти — моя партнерица, моя підтримка, і зараз… ти будеш матір’ю моєї дитини. Тому я хочу запитати тебе одне важливе питання.

Його рука, що тримала її, віднайшла в її пальцях маленьку коробочку. Відкриваючи її, він вивів із неї маленьке обручку, яка переливалася в сутінках.

— Етел, чи вийдеш ти за мене? — його голос звучав твердим, але в ньому було так багато почуттів, що серце Етел стало битися ще швидше.

Вона не могла повірити. Чи могла вона ще не давно уявити такий момент? Всі її тривоги, сумніви і невпевненість в одну мить розтанули. Вона поглянула на нього, і в її очах відбивалась тільки любов і вдячність.

Відповідаючи тихо, але з усією рішучістю, яку вона тільки могла знайти в собі, вона простягнула руку і взяла його.

— Так, я буду твоєю. Так, я вийду за тебе, Дерек.

Його очі засяяли від щастя, і він з ніжністю поцілував її. Цей поцілунок був довгим і пристрасним, він говорив більше, ніж будь-які слова. Це був момент, коли час завмер, і вони стали одне цілим.

Дерек усміхнувся, обійняв її, і вони стояли там, серед осіннього парку, відчуваючи, як цілий світ змінюється, стаючи більш ясним і ясним завдяки їхньому взаємному коханню та обіцянці, що тепер вони йдуть разом, вдвох.

Наступні тижні після пропозиції стали для них часом, коли їхня зв’язок ще більше зміцнився. Дерек був поруч з Етел у кожному моменті, чи то на прогулянках, чи то під час тихих вечорів вдома. Вони разом вирішували, як краще підготуватися до народження дитини, мріяли про майбутнє, обговорюючи, як вони уявляють своє життя після цієї великої зміни.

Етел все ще відчувала хвилювання, але тепер це було вже інше — відчуття, що вона не одна, що у неї є людина, на яку вона може покластися. Вона відчувала, як любов Дерека оточує її, і це давало їй сил. Він допомагав їй не тільки практично, але й емоційно, даючи їй відчуття безпеки та надії.

Одного вечора вони сиділи разом на балконі, пивши гарячий чай і дивлячись на зорі. Етел тримала чашку в руках і тихо посміхалася, дивлячись на свого майбутнього чоловіка.

— Знаєш, я ніколи не думала, що таке може статися, — сказала вона тихо. — І що ми з тобою пройдемо через це разом.

Дерек, не відводячи погляду від неба, обернувся до неї і обійняв її.

— Я завжди вірив, що ми разом можемо пройти через все. Ти не повинна турбуватися, ми будемо готові, і я буду тобі допомагати, крок за кроком. І це буде найкраще, що сталося в нашому житті.

Етел відчула, як серце наповнюється теплом. Вона дивилася на нього і раптом усвідомила, як сильно вона любить цього чоловіка, як вона готова йти з ним крізь будь-які труднощі, тільки б бути поруч із ним. Вона знала, що це не буде легко, але тепер їй здавалося, що вона готова до всього, тому що в неї є він — її партнер, її підтримка.

— Ти — мій світ, — прошепотіла вона, і її голос затремтів від емоцій. — Я не уявляю свого життя без тебе.

Дерек поцілував її в чоло, і вони знову сиділи в тиші, дивлячись на зорі, тримаючись за руки. Цей момент здавався таким спокійним, таким правильним, як наче весь всесвіт зупинився, щоб дозволити їм насолодитися цим часом разом.

Через кілька тижнів вони почали планувати весілля. Це було просте і щире весілля — без надмірних урочистостей, тільки вони двоє, з близькими людьми, у місці, де вони відчували себе вдома.

І хоча це було лише початком їхнього шляху, вони вже знали, що разом подолають будь-які труднощі, разом зустрінуть всі виклики, і з любов’ю пройдуть через кожен новий етап їхнього життя, створюючи спільне майбутнє для себе і для тієї маленької душі, яка незабаром з’явиться у їхньому світі.