Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Ну, ми таку пригоду разом пережили. Я й подумав, що ми можемо бути друзями, а не просто супутниками, котрі майже нічого не знають один про одного. У лицарів зазвичай так воно і є, всі стають товаришами після якихось сутичок чи пережитих небезпек.

– Добре, – посміхнулася я. – Я згодна бути твоїм другом, а не просто начальницею чи супутницею.

– Поки ми їдемо, можеш мені трохи більше розповісти про своїх колег із підрозділу та й загалом про нього самого? – попросив Том.

– Та взагалі без проблем, слухай і запам'ятовуй.

Елітний підрозділ – це підрозділ, що складається всього з десяти осіб зі мною включно, тоді як інші загони складаються з тридцяти і більше. До нього входять лише найкращі бойові маги Альянсу, які пройшли спеціальну підготовку, де нас навчали бойовим технікам, командуванню та спеціальному використанню магії. У підрозділ входить твій покірний слуга, а так само друг – Анніка, тобто я, без фамілії бо моя сім’я звичайні простолюдини. Як ти вже знаєш я більше спеціалізуюсь на вогняній магії, але як і всі вмію на достатньо високому рівні користуватися будь-якою з існуючих магій, ну точніше будь якій крім некромантії, це занадто для мене неприємна магія. На противагу мені є мій колега Майк, він краще справляється з водною стихією, як і наш колега Едінс, думаю він тобі сподобається. Це людина, яка ніколи не буває самотня, ще жодного разу  не бачила, що б він був у суспільстві  з однієї і тією ж дівчиною більше доби. Найпохмуріші люди в підрозділі – це Кіран та Кіра (брат і сестра) більше захоплюються мертвими ніж живими. Їх спеціалізація –  некромантія, саме те, що я не дуже люблю, але щоправда, ці родичи дуже непогані і товариські. Тендітна на вигляд, але сильна духом, дівчина Тоя, в момент небезпеки, може підсмажити блискавкою всіх своїх ворогів, тому з металом до неї не підходь! Зрозумів? – запитала я у Тома, на що він ствердно кивнув, а я продовжила. – Тоя в компанії з магами повітря Пакером і Лунаном можуть навіть створити дуже пристойний шторм або торнадо. Джек і Неїл самі спокійні і тихі хлопці нашого підрозділу, що пишає силою і пафосом – вони маги землі. Неїл – єдиний із підрозділу у кого є дружина до речі, і маленький син, тому він найрозважливіший і обережніший у цьому зборищі божевільних, – Том із захопленням слухав мою розповідь, а потім ще зажадав різних історій, у результаті всю дорогу я розважала його байками про подвиги членів елітного підрозділу.

Коли ми прибули до міста, відразу ж почали шукати майстра, який зможе полагодити обладунки. По дорозі ми з цікавістю розглядали архітектуру, тому що це місто було особливо гарне. Все в ньому випромінювало вишуканість і багатство, і все просто сяяло чистотою завдяки своїм заможним мешканцям.

У кожній країні ельфи вважалися дуже витонченою расою як аристократи серед людей. У них своя вроджена магія зображення і письма, яка відрізняється від людської. Полягає вона в їх пізнанні стародавньої мови, завдяки якій вони можуть створювати унікальні предмети підвладні тільки своїм власникам, як моя коса, наприклад. І тому всі їхні вироби єдині у своєму роді і цінуються дуже дорого.

 Саме місто було біле через те, що будівлі зроблені з білого мармуру. На кожній будові були цікаві гравіювання, в які були інкрустовані дорогоцінні камені, що позначають приналежність до певної сім'ї. В архітектурі були різні види колон і брами. А коли погода була ясною, і місто було оповите сонячним світлом, все, здавалося, сяяло різноманіттям кольорів. Дорогоцінне каміння грало на сонці і Ельфійське місто було наповнене кольоровими відблисками коштовностей, які начебто загравали своїм мерехтінням з усіма перехожими.

Ми потрапили до цього міста якраз у такий сонячний день. І усвідомили, що не просто так усі, хто побував тут, називають його чарівним. Ельфи через свій ідеалізм не змогли вигадати назву для цього міста. Вони довго сперечалися про те яке ім'я йому дати, і в результаті на картах королівства воно так і був позначений як «Місто Ельфів». Але відвідувачі найчастіше називають його «Чарівним містом», через красу в яку вони потрапляють.

Коли ми знайшли майстра і Том показав йому свої обладунки (а точніше те, що від них залишилося), він був дуже здивований як моєму напарнику вдалося їх настільки пошкодити. Адже Ельфійські обладунки вважалися найміцнішими, вони захищали як від фізичної сили, так і від магії, навіть незважаючи на те, що користувалася ними звичайна людина, адже вся справа в сплаві з якої вони зроблені і гравіюванні на кожній ланці. Зіпсувати їх було вкрай складно, але як виявилося все ж таки можливо. Майстер нам повідомив, що полагодити обладунки у нього займе певний час, приблизно декілька днів, тому нам нічого не залишалося, як знайти місце де б зупиниться.

Зовні мармуровий будинок нічим не відрізнявся від інших, але його внутрішній вигляд нас вразив. Хол готелю був величезний, високу стелю у формі скляного куполу підтримували колони, які розгалужувалися під стелею і були схожі на дерева. Ще там був фонтан, у якому плавали яскраві і різнобарвні рибки. На спеціальних столиках стояли гарні квіти і також були рослини у горщиках. Готель називався «Лісова садиба» і не дивно, адже сам ліс був всередині нього. У цьому лісі були білі дерева, що підпирали собою небо, маленьке озеро з чарівними рибками та великі сходи в піднебесся. Мені стало дуже цікаво, скільки ж коштує заночувати в цьому лісовому Раю. Але ціни справді виявилися досить пристойними, на рівні з найкращими столичними готелями, але, чесно кажучи, тут мені сподобалося навіть більше, ніж під час короткого перебуванню в королівському палаці, тому я вирішила не заощаджувати. Щоправда, нас з Томом мало не поселили в одну кімнату, але це непорозуміння ми швидко залагодили.