Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

— Не очікував від тебе! — з осудом у голосі сказав Ані Максим, ошелешено дивлячись на неї з-під лоба. — Я розумію, що ви сваритеся, але ж не так, щоб і швидку хворій людині не викликати.

— Та яка вона хвора, — презирливо пирхнула дівчина, нервово поправляючи своє біляве волосся. — Її он і швидка відмовилася забирати, бо не знайшли нічого. Придурюється вона, Максиме!

У відповідь на її слова з сусідньої кімнати донеслися стогони й зойки свекрухи. Очевидно Тетяна Петрівна почула слова невістки.

— Піду перевірю як мама, — гнівно зиркнувши на Аню, Максим щез за дверима. 

«Ну треба ж яка актриса!» — майже з захопленням подумала дівчина. На дворі вже потемніло. Вона дивилася у вікно на зіркове небо, намагаючись зрозуміти, що все-то значило, що їй наснилося. 

Наступного ранку Аня прокинулася раніше, ніж звичайно, щоб залишити квартиру разом з чоловіком. Виходячи зі своєї кімнати, вона стикнулась зі свекрухою, яка не привіталася з невісткою й в цілому удала, що тої не існує. Дівчина ж своєю чергою злорадно посміхнулася й попрямувала на вихід.

— Максим, — зупинила вона чоловіка біля під'їзду. — Сьогодні ввечері я їду до мами. А ти коли винаймеш квартиру, тоді приїзди. Тут я жити більше не буду ні дня — це точно!

— Аню, не починай, — він хотів спробувати її відмовити та побачивши, як вона налаштована, замовк, не закінчивши речення. Чоловік кивнув й подружжя сіло в машину.

— Це, мабуть, початок кінця, — нервово гризла нігті на роботі Аня, думаючи чи правильно було ставити чоловікові ультиматум. — Максим так любить маму, що і на розлучення зі мною піде, якщо та попросить. 

Дивно, але від цієї думки вона відчула полегшення. Дівчина зачесала назад своє біляве волосся, заплела хвостик й закуталась у широку хустину. Після сну про Агафу її не покидало відчуття, що вона щось безповоротно втратила. Й нащо вона підписала той договір? Ще й не читаючи. Хотілося побути на самоті. 

Аня поглянула на годинник, що висів на стіні: «Тринадцята тридцять. Пора влаштувати собі перерву». Вона зачинила магазин й повільно побрела алейкою гуляти. По дорозі купила пиріжок з капустою. Бажання сидіти в приміщенні не було, тож довелося задовольнитися таким обідом. Зупинившись на пішохідному переході, дівчина чекала можливості перейти дорогу, розсіяно роззираючись по сторонах. Раптом в машині, що промчала повз неї вона помітила знайоме обличчя. «Це що Агафа?» — стрілою прорізало їй мізки. Коліна затрусилися. «Цього не може бути!» Аня поглянула на інший бік дороги й в середині все застигло від жаху. Назустріч їй, хитро посміхаючись й мружачи очі, поспішала ворожка. «Та що тут відбувається?» — запульсувало у скронях. Вона протерла очі й знову поглянула вперед. Однак відьми вже не було. Повз неї пройшла струнка й усміхнена жінка, яка мружилась від сліпучого сонця.  

Перелякана Аня відвернулася, щоб заспокоїтися. «Це все мені ввижається», — вирішила білявка. Вийшовши на центральний бульвар, вона перевела погляд на фонтан, який саме ввімкнули й розпливлася у посмішці. Кілька діток, не старше п'яти років, бігали й весело верещали, коли на них летіли бризки з фонтану. Поруч на лавочках сиділи їхні батьки й щось жваво обговорювали. Раптом повз них пропливла вже знайома фігура Агафи. Вона помахала Ані рукою й зловісно засміялася. Серце дівчини підстрибнуло і завмерло. 

— Що за чортівня тут відбувається?! — вигукнула дівчина. Вона витягнула телефон з сумки й набрала такий до болю рідний номер:

— Алло, мам?! Ма, можна я сьогодні до тебе приїду?

Ніщо не може порівнятися з теплом та затишком того місця, де живе мама. Не дарма ж в радянському союзі був мультик про мамонтеня, яке шукало маму. «Цікаво, — раптом подумала Аня, — а в цій реальності мультик існує? Чи це в мене ефект Мандели спрацьовує і я пам'ятаю те, чого немає?» Вона з щасливою посмішкою уплітала вареники з сиром на кухні, запиваючи їх солодким чаєм.

— Знаєш, що я хотіла спитати? — звернулася до мами з набитим ротом. — Та Агафа, про яку ти розповідала. Ну пам'ятаєш, до якої ти ходила?

Мама кивнула.

— Не знаєш де вона живе? Точніше, можливо пам'ятаєш адресу?

Мама наморщила лоба, силуючись згадати й задумалась. Поправляючи хустину на голові висушеними з потрісканою шкірою руками, вона втупилась у стіну. 

— Здається, — врешті невпевнено промовила, — у провулку недалеко від Літака, точніше за кілька поворотів від нього. 

— Справді? — здивувалася й зраділа дівчина, бо це було те саме місце, що і в її старій реальності.

— А тобі навіщо? — мама підозріло зиркнула на доньку.

— Хочу сходити, щоб вона мені поворожила.

— Ой, доцю, — сплеснула в долоні жінка. — Та хіба ж тебе моя розповідь нічого не навчила? Вона ж мені життя зламала! Це все від нечистого. Не ходи туди!

— Я подумаю над цим, — сказала Аня, щоб не сваритися з мамою, цьомнула її у щоку й вийшла з кухні.

— Але мені туди, на жаль, справді потрібно, — прошепотіла дівчина у коридорі, дожовуючи вареник.

Вночі вона не могла заснути. Перекручуючись з боку на бік, Аня думала. Щось давило їй у грудях і тривожило. Лише під ранок вдалося заснути. Та як тільки вона закрила очі, продзвенів будильник. Вскочивши з ліжка, вона швидко побігла збиратися, бо ж хотіла встигнути заїхати до хатини Агафи ще до роботи. Не просто ж так ворожка їй всюди ввижається й сниться. Може вона хоче повідомити щось Ані? Щось настільки важливе, що допоможе дівчині все виправити?

Мама ж, помітивши метушіння доньки лиш похитала головою:

— Ти й в дитинстві мене ніколи не слухалася, — промовила з жалем. — Однак, можеш порадувати матір і виконати моє маленьке прохання?

— Авжеж, — Аня кивнула.

Тоді мама зняла з шиї старого дерев'яного, вже почорнілого від часу, хрестика й простягнула доньці. — Вдягни, будь ласка, і ніколи й ніде не знімай. Він буде тебе оберігати.

Побачивши мамин благальний погляд, Аня вирішила, що це найменше, що вона може зробити для неї. Тому ствердно кивнула, одягла подарунок й швидко вибігла з квартири.