Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

– Ти вгадала, – посміхнувся хазяїн замку. – Домітій був одним з моїх смертних нащадків. Дуже тямущий і кмітливий хлопець. У справах у твоєму світі я залучаю його доволі часто.

Зрозуміти, що думає про мене цей самий Домітій, було важко. Обличчя наче кам’яне. Навіть Чорний Лорд на його тлі здавався живчиком, хоча теж напускав на себе часом вигляд «я весь такий таємничий та загадковий».

– Тею, гадаю, тобі краще зайнятися сніданком, – не надто задоволено простягнув Атій.

Я зраділа такому повороту і вткнулася в тарілку. Менше видаватиму себе всілякими безглуздими думками. Поколупала незрозуміле щось, схоже на кашу. Цікаво, що це взагалі?

– Краще тобі не знати, – зловтішно прокоментувала мої думки Аррія.

Мені остаточно перехотілося куштувати місцеву їжу.

– Звичайна вівсянка, але з місцевими фруктами, – буркнув Атій. – Їж давай!

Я невпевнено зачерпнула ложку та відправила до рота. З місцевих станеться мені в кашу хробаків накидати.

– Шкода, що мені самій це не спало на думку! – знову проявила своє «гарне» ставлення Аррія.

– Може, досить мої думки читати? – пробурчала я, спідлоба глянувши на неї.

– А чому б і ні? Адже незабаром ми будемо позбавлені такої можливості, – втрутився в розмову Міль. – Треба ж зрозуміти, з ким доведеться жити пліч-о-пліч. Не скажу, що поки що те, що я бачу, мені приємно.

От хто б вже казав! Якось у нас з ним одразу стосунки не склалися. З усієї цієї сімейки симпатію викликає лише Болан. Тінь Чорного Лорда поки що темна конячка – тільки мовчить і придивляється. Такі зазвичай найнебезпечніші. У тихому вирі, як то кажуть, найстрашніші тварюки водяться. Помітила, як брови Домітія поповзли вгору, і поспішила знову зайнятися кашею. Мені точно не варто зараз ні про що думати, поки вони всі тут не влаштували бунт і не зажадали від Чорного Лорда зробити мене немертвою.

– Яка чудова ідея! – проворкувала Аррія, вишкірившись, і я нервово проковтнула. – Я б навіть сама до цього руку приклала.

І вона демонстративно піднесла до губів чашу та зробила ковток. Губи відразу забарвилися червоним, не залишаючи сумнівів в тому, що за рідину вона п’є. Я здригнулася. Добре хоч вони при мені прямо з людей не стали пити кров. Таке видовище я навряд чи витримала б!

– Взагалі-то так ми зазвичай і робимо! – теж вищирився Міль, який однозначно прийняв бік золотоволосої. – Але Господар заборонив, щоб не ображати твою чутливу натуру.

– Кадоре! – гаркнув Чорний Лорд, і хлопець поспішив заткнутися.

Щоб зменшити незручність і мимовільний страх від усвідомлення того, з ким доводиться сидіти за одним столом, я звернулася до мого викрадача з питанням:

– Ви говорили, що нових членів клану дозволяють приймати кожні сто років. Отже вас має бути більше. Що ж сталося з рештою?

– Сподіваюся, що ти скоро про це дізнаєшся, – передчувально промовила Аррія.

– Помовч, – похмуро кинув їй Чорний Лорд і обережно сказав мені: – Не завжди трансформація у вампіра проходить нормально. Особливо, якщо робити це не під контролем. Двоє не вижили до вирішальної стадії. Ще двоє збожеволіли.

По моїй спині пробігла липка цівка поту. Виходить, шанси на успішне перетворення п’ятдесят на п’ятдесят? І мене на це збираються приректи?!

– Не хвилюйся, – Чорний Лорд поклав свою руку на мою і злегка стиснув. – Цього разу я ризикувати не стану, довіряючи справу випадку. Залишу тебе в Кривавому Притулку на весь належний строк.

Зовсім нічого не розуміючи, я безпорадно витріщилася на нього. Ще Кривавий Притулок якийсь! Промайнула невиразна підозра. Чи не туди мене збираються відвезти? Прямо сьогодні? Навіть не даючи часу на те, щоб звикнути до самої думки… Стало важко дихати, і я з шумом втягла повітря.

– Тобі нічого хвилюватися, – знову спробував заспокоїти Чорний Лорд. – З тих новообернених, хто провів весь строк трансформації у Кривавому Притулку, померли одиниці.

А якщо я ввійду в ці самі одиниці?!

– Нам доведеться ризикнути, – м’яко сказав він.

– Чому доведеться?! Я зовсім не вважаю моє перетворення на вампіра такою вже необхідністю! – обурилася я.

– Ви, смертні, надто крихкі, – Чорний Лорд ще сильніше стиснув мою руку. – Будь-яка випадковість чи хвороба може забрати тебе в мене. Я цього не дозволю!

Навіть ніяково стало від того, що він так явно демонструє свої почуття до мене у всіх на очах. Нервово зиркнувши на решту, помітила, що вони з різним виразом спостерігають за цією сценою. Міль неприязно мружився. Аррія так вчепилася пальцями в чашу, що та вже почала зминатися. Нічого собі силища у цієї гадини! Уявила, як ці на вигляд тендітні пальчики могли б зламати мою шию, і перевела погляд на менш моторошний об’єкт. Болан підбадьорливо мені посміхнувся. Тінь же взагалі, здавалося, думав про щось своє. Схоже, йому все одно, що тут відбувається.

– І скільки я маю пробути в цьому самому Кривавому Притулку? – глухо видавила я, звільняючи руку з-під долоні Чорного Лорда.

– Півроку.

Так, принаймні на якийсь час відкладається ще одна небажана сторона наших з ним стосунків. А за цей час можна придумати, як виплутатися з цієї халепи. Хто знає, може, втекти з Кривавого Притулку буде легше, ніж звідси?