Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

– Аліно, ти мене чуєш? – чую десь далеко тихий голос і відчуваю легкі ляпаси по щоках.

Відкриваю очі і бачу перед собою стурбованого Славу.

– Прокинулась, – з полегшенням каже Андрій та випиває до дна вино.

– Я що заснула? – намагаюсь встати з підлоги на який чомусь лежу.

– Ти знепритомніла, – зупиняє мене Слава і я залишаюсь сидіти на місці. – Часто в тебе таке буває? – у Слави включається режим лікаря і він продовжує допитуватись.

– Іноді, коли вода занадто гаряча або не вистачає повітря.

– Чому ти взагалі туди полізла, якщо знала, що тобі стане погано? – а ось і обурення приходить на зміну турботливому лікарю.

– Це ж така романтика, – вказую рукою на чан. – Як таке можна було пропустити?

– Боже, дай мені сили, – каже Слава та закожує очі догори.

Обережно бере мене на руки та несе в будинок, де я переодягаюсь в теплий костюм.

– І давно це в тебе? – перепитує знову.

– З чотирнадцяти років, приблизно. Саме тоді я набрала у ванну води, запалила свічки, налаштувалась на романтику та трохи не втонула, коли стало погано, – намагаюсь казати це з посмішкою, щоб не добивати нового знайомого кардіохірурга.

– З тобою не засумуєш, – каже зітхаючи. – Але ми про це ще поговоримо, – додає та вкладає мені в руки чашку з чаєм.

От тобі і романтика, от тобі і відпочила. Як каже моя бабуся: Як бідному женитись, то і ніч коротка. В перекладі на мою ситуацію, це означає, що залишок вечора я буду сидіти на диванчику. Але те, що Слава теж переодягається, говорить про те, що не все ще втрачено.

Коли ми повертаємось до будинку хлопців, я падаю на диван, витягую ноги перед собою і кручу стопами в різні боки, щоб хоч трохи їх розім'яти і здається, що від втоми страждаю лише я. Хлопці пораються на кухні, а Даша голосно зачитує їм список фільмів для перегляду, які вони відбраковують один за одним. 

Перевожу погляд на Дашу, яка все ще зайнята підбором фільму і закочує очі догори, кожного разу, коли два кіно критика на кухні, коментують її вибір.

Даша хороша, не знаю чи подобається їй саме така характеристика, але якби мене попросили описати її використовуючи лише одне слово, то я б обрала саме його. Вона завжди привітна та усміхнена. Її макіяж бездоганний, а волосся укладене наче щойно з салону краси. Вона на стільки мила та відкрита до людей, що аж приторно. Вона ідеальна.

Якоюсь мірою, я розумію Андрія, що в'ється біля неї, та якщо чесно, не можу  збагнути природу їх стосунків. Вони іноді проводять час разом, як от вчора та сьогодні, але не зустрічаються. Він живе і працює у Львові, а вона тут. Мене, як допитливу Варвару цікавить це питання, і я не втримуюсь, щоб не задати його. 

– Ви з Андрієм довго зустрічаєтесь? – запитую, коли цікавість бере верх над тактовністю.

Її палець зависає над кнопкою пульта і на мить вона замислюється.

– Ми друзі, – відповідає, але на мене не дивиться. – Друзі з бонусом, – додає, і опускає очі. Та я все одно бачу жаль в її очах. Вона кохає його.

– Знаєш як кажуть, "Дружили, поки діти в перший клас не пішли", – вона посміхається на мій коментар, а я більше не лізу до неї зі своїми питаннями.

– Можете забирати попкорн, – лунає з кухні голос Андрія, і Даша підводиться з дивану. Я ж кажу – ідеальна.

Тягну її за руку, щоб вона повернулась на своє місце, що вона і робить, але з виряченими на мене очима.

– Ми замовляли фільм з повним обслуговуванням, – голосно кричу йому у відповідь.

– А що так можна було? – сміючись, тихенько запитує Даша і обертається через плече у бік кухні, де Слава і Андрій чаклують над попкорном.

– От зараз і перевіримо, – підморгую їй.

– Ну ви зовсім знахабніли, – обурюється Андрій, і ставить миски з попкорном на столик попереду.

– Виявляється, що можна, – кажу крізь сміх, і Даша теж починає сміятись.

– Змовились вже. А ну розсілись в різні боки дивану, – тицяє пальцем то в один бік, то в інший, але ми обіймаємось по середині, показуючи, що не збираємось розлучатись.

– От тобі і маєш. Пригрів руду змію на свою голову, – каже Андрій, скуйовджує мені волосся і сідає поруч з Дашею.

– Тримай руки при собі, – беззлобно каже Слава братові та поправляє моє волосся, що після дій Андрія, стирчить, наче вдарене током.

Показую забіяці язика, і кладу голову на плече своєму захиснику, коли він сідає поруч.

Вибір фільму сумнівний, як на мій смак, та я не наполягала на своєму варіанті. Ці троє знайомі з дитинства, і за смаками фільмів, їжі тощо, я б навіть назвала їх трійнею. Зараз я хочу лише відпочити, випити гарячого чаю з лимоном та закутатись в обійми Слави.