Читати книгу - "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"

кальян. Вада, бо її замало для медитації. В цей момент і стає в пригоді кава. Толіку, — жартує Льоня, — будеш збирати макулатуру, прихопи словник іншомовних термінів. Для вас. Авжеж, для нас. Я теж так гадаю — незрозумілої балаканини на сьогодні більше ніж досить. Що тут незрозумілого, — дивується Толік, — меди-тувати — це сидиш годину. Дві. Три. І ні про що не думаєш. Особливо про їжу, — докидає Стьопа, — і я так хотів би. Крім їжі, ти ні про що й не думаєш, — буркає Толік. Толік трохи не правий. Кожен із нас думає про їжу. Та й Стьопина то була ідея, з рогаткою. І з бляшанками теж. Я так гадаю: кожна людина має розум — хтось більший, хтось менший. Не треба їй за це дорікати.

Бачиш, злодюжки. Будеш погано вчитися — теж отак скнітимеш. Це він, звісно, про нас. Ми не злодюжки, — обурюється Льоня. Яка різниця, — махає той рукою. Різниця велика, — не поступається Льоня. Льоня в нас правдолюб. Бовдур! — кричить Толік. Ходімо, — каже той і тягне за руку, — подалі від цих негідників. Сам негідник, — верещить Толік. Філістер! Чмо! Хто такий філістер? Що, не бачиш, — буркає Толік.

З’явився тип. Слухайте, — каже Вітя, вам не здається, що він уже не вперше тут ошивається? Здається, — каже Льоня. Винюхує, — буркає Толік. Чого йому треба? — непокоїться Стьопа. Може, хоче вкрасти, — припускаю я. Що вкрасти? — осмикує Льоня. Хіба тебе, — буркає Толік, — я тебе задурно віддав би. Толіку, — каже Вітя. Я з любові, — каже Толік. Що будемо робити? — острах змушує Стьопу поділовитішати. А що ми можемо? — запитує Вітя. Ігнорувати, — пропонує Толік. Триматися разом, — каже Льоня. — Одному не залишатися і скрізь ходити як мінімум по двоє. Може, він тут живе? — вагаюся я. — І гуляє. Ага, гуляє, — буркає Толік, — зранку до вечора. Ну вже й не зранку до вечора, — згладжує Льоня. Але часто, — каже Вітя. Чому не на роботі? — запитує Льоня. Ти теж не на роботі, — шкіриться Толік. Безробітний, — бовкає Стьопа. Ти подивися, як він одягнений, — заперечує Вітя. Спочатку всі так одягнені, — буркає Толік, — це потім, коли рік поспиш, фасон кардинально змінюється.

Де Толік? Він щойно був тут. Сьогодні наша черга залишатися. Вітя, Стьопа і Льоня пішли, ми залишилися. Краще хтось із них залишився би. Толік, Вітя і я залишаємося, Стьопа і Льоня йдуть. Якби залишилося троє, а пішло двоє, я зараз не був би сам.

Може, заповіт скласти? Ти що, Льоню! — хреститься Стьо па. Побійся Бога, — каже Вітя. Зарано, — кажу я. Покайся, — морщиться Толік. Толіку! — каже Вітя. Все вам заповім, — каже Льоня, — рідну жінку запишу. Ви мої найкращі. Оце так — Льоня має жінку. Мав, — каже Льоня, — пішла з іншим. То як запишеш? — питає Толік. Чому пішла? — хвилюється Стьопа. Заради завбази. Сап’янці? — питає Толік. Тушонки, — каже Льоня. Хавка, — каже Толік. — Все як завжди. Сука! — пищить Стьопа. Ти не смієш ображати, — заступається Льоня. Я що? — розгублюється Стьопа. Сказано: не суди, — каже Вітя. Якби тобі хтось тушонку запропонував, ти не пішов би? — кажу я. А любов? — каже Толік. Любов, — каже Вітя. Любов, — каже Льоня. Любов, — повторює Стьопа. Любов...

Тип не підходив. Підходив інший тип. Не встиг вивітритися перший, як з-під землі випірнув другий. Шкіриться.

Що тобі? Забирайся! Бо зараз мамця з татком прийдуть, — кривиться Толік. Хто патякав би, — каже Стьопа. Толіку, — каже Вітя, — ти не мав права його покидати. Ми ж домовлялися, — нагадує Льоня. Я у справі, — від-мазується Толік. Навіть у справі, — не попускає Льоня. Приперло, — виправдовується Толік. Невчасно, — хитає головою Льоня. Він постояв би коло тебе, — каже Вітя. На шухері, — гигикнув Стьопа. Хотів оцé, — показав я. Дивак, — знизав плечима Льоня. За сто баксів. Ух ти, — присвиснув Стьопа, — чому ж не віддав? Бо не знає, що таке бакси, — каже Толік. Долари, — пояснює Льоня. Він не знає, що таке долари, — каже Толік. — Він блаженний у нас. На пару з Вітею. Знаю, — кажу я, — просвітив. Сто доларів, каже. Що таке долар? — питаю. Чувак, тобі гумору не позичати, каже. Долар, папірець такий незвичайний, як чарівна паличка, перед якою відчиняються двері. Які двері? — питаю. Будь-які, чоловіче. Ех, — зітхає Стьопа. Ну то як, питає. Я тобі так подарую, — кажу. Завтра прийду, — каже. Нащо йому твій зошит? — дивується Стьопа, — я у школі їх купу мав. Якби знав, зараз загнав би. Твої не підійдуть, у твоїх самі двійки, — знущається То-лік. Ти, Стьопо, нічого не тямиш, — каже Льоня, — це ж не шкільний зошит. Він у нас поет, — каже Вітя, — хто, крім нього, про нас напише? Віддаси? — питає Льоня. Віддай, — каже Толік, — сто баксів на дорозі не валяються. А що можна купити за сто баксів? — питає Стьопа. Двадцять дві піци, — прикидає Льоня. З начинкою, — додає Толік. Двадцять одну, — уточнює Вітя. Ми тобі красивіший купимо, — обіцяє Стьопа, — і ручку з золотим пером. Коли йдеться про їдло, Стьопа дуріє. Не вистачить, — сумнівається Толік. Олівець, — каже Льоня.

Сто доларів я віддав Льоні. Льоня в нас спеціаліст. Зав-фінансів — усе, як книжка пише. Коли маємо, Льоня ходить на закупи. Дивіться, один купую, другий отримую за так. Тобто? — в Стьопі прокинулася цікавість. Цікавість — зворотний бік голоду. Що тобто? — каже Льоня. Поцу пив? — каже Стьопа. — Один купив, інший поцупив? Не поцупив, Стьопо, — каже Льоня. Стьопочко, йолопе царя небесного, — каже Толік. Припиніть, — каже Вітя. Акція, — пояснює Льоня. Не подобається мені це слово. Проте два рулети краще, ніж один. Акція — це коли купуєш один, а тобі до нього дають ще один, — каже Льоня. Як це? — дивується Стьопа. Це так, ніби ти один рулет купив, інший вкрав, — пояснює Льоня. Я ж кажу, — радіє Стьопа. Телепню, — каже Толік,