Читати книгу - "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"

перепитує Льоня. А так, — каже Толік, — через нього. Через Стьопу? — питаю. Але ж він тобі нічого не робив, — заспокоює Вітя. Робив, — буркає Толік. У нього кука на муню, — ображається Стьопа. Оболтус! — лається Толік. Що він тобі зробив? — питає Льоня. Воду каламутить, — каже Толік. Нічого не каламучу, — захищається Стьопа. Каламутиш, — затинається Толік, — рибок отруюєш. Ти отруюєш, — від-буркує Стьопа. Ти своїми смердючими шматами, — каже Толік. Можна подумати, твої не смердять, — каже Льоня. Його русскім лєсом пахнуть, особливо в матні, — пищить Стьопа. Але ж твої, Толіку, теж брудні, — каже Вітя. Його брудніші, — не вгаває Толік. Це в мене брудніші? — кричить Стьопа. — Це, може, я твої майтки ночами обсцикаю? Обсцикаєш, — буркає Толік. Обсцикаю?! — Стьопа реве, мов бугай, що його ґедзь вкусив. Схаменіться, — осмикує Вітя, води на всіх вистачить.

Нас хотіли сфотографувати туристи. За фотку треба башляти, — сказав Толік. О’кей, о’кей, бурґермайстер, — обурилися туристи. Жлоби, — буркнув Толік. Толіку, не гарячкуй, — сказав Вітя. Ну а нє? — не вгавав Толік. Так, — підтримав Толіка Вітя. З верблюдом фотографуються — власникові ж платять? — пояснив Толік. Ти що, верблюд? — здивувався Стьопа. Власник, — відрубав Толік.

Агов, покидьки! — закричав Юра. Ми попідводили голови. Юра працює в піцерії «Тото Котуньо». Якщо пройти далі та піднятися сходами нагору, можна побачити вивіску з емблемою у вигляді жирного кота. Чмо! — злиться на зображення Стьопа. Це кіт, бо назва така, — розумує Вітя. Тим більше чмо! — лається Стьопа. А що таке тото? — питаю я. Тото по-іноземному означає «все», — каже Льоня. Що тоді виходить? — дивується Стьопа. — Все для кота? Для тебе, — жартує Льоня. — Все, що душа забажає. Ідіоти! — кричить згори Юра. — Котуньо — великий італійський співак. — Тото — його ім’я. Ви що, ніколи на дискотеці не були? Приходьте, послухаєте. Юра знає, що ми не прийдемо. Як ми прийдемо? Юра нас підгодовує — недоїдками, переважно окрайцями піци, де тісто сухе і без начинки. Клієнти люблять начинку, — каже Вітя. А хто її не любить? — зчавлено пищить Стьопа. Юра завжди до нас так звертається. Чому тоді кіт? — питає Стьопа. Він не Котуньо, а Кутуньйо, — каже Толік, який навдивовижу довго мовчав. Тримайте! — Юра кидає половину піци. З начинкою. Таке свято не кожного дня. Стьопа ловить її на льоту, як відтре-нований пес, лише ковбаса з присохлою сирною скориною зіслизає на землю. Стьопа майстер, коли йдеться про харч, і найвищий з нас. Сабоніс, — буркає Толік.

Як можна тримати таких почвар? Мало не хапнув Толіка. А як Толік налякався! Крив матом — земля здригалася. Коли Толік боїться, він страшенно матюкається. Одягніть собаці намордник, — вступився за Толіка Вітя. Йому одягніть, — показала на Толіка тітка. А зла яка — як її собацюра. Забирайтеся звідси, смердюхи, — рикнув тип, який її супроводжував. Це наше місце, — сказав Льоня. Наступного разу спущу, — погрозив тип. Нічого собі трійця. Одне одного варте. Що баба, що чувак, що собака. Це від сексуального невдоволення. Мало він її трахає, а їй мало, що він її мало трахає, — пояснював Толік, призаспокоїв-шись. Толіку, — сказав Вітя. Толіку й самому незручно, але воно сильніше за нього. Я його розумію. Вітя теж. Інакше не заступився б.

Конкуренція, — каже Льоня. Це Льоня про голубів, які ночують над нами. Нам немає вже куди посуватися. Куди посунемося, зверху — вони. Вільха, — каже Толік. Може, й вільха. Спробуй перевір. Яка різниця? Може, це клен? Ні, клен я знаю. І каштан знаю. Під каштанами краще не спати, особливо у вересні. Голуби все загиджують. Крапкове бомбардування, — бовкає Стьопа. Стьопо, полізь і зжени їх. Що з того, як голуби повертаються? Може, це Бог какає? — підколює Льоня Толіка. Певною мірою так, — Толік не налаштований жартувати. — Хіба голуби не створіння Божі? Хіба не живе Господь у всьому живому? Живе чи не живе, а робити щось треба. Стьопа запропонував змайструвати рогатку. Ось ти й майструй, Стьопо, — підбадьорив Толік. І Стьопа змайстрував. Не стріляй, — застерігає Вітя, — голуби — посланці Бога. Спорт — посол миру, — буркає Толік. Треба придумати щось ефективніше, — каже Льоня. І безболісніше, — це Толік. Бляшанки, — каже Стьопа. Ми назбирали бляшанок, Стьопа порозвішував їх на дереві. Дув вітер, бляшанки калатали. Не лише я не міг заснути. Толік увесь час перевертався. І Стьопа, винахідник. Що це? — питає Юра. Новорічна ялинка, — буркає Толік. Бляшанки довелося демонтувати. Треба кота туди причепити, — каже Стьопа. — Того з піцерії.

Льоня і Толік сперечаються. Льоня каже: — Кав’ярня. Толік уперся: — Курильня. Немає такого, курильні, — каже Льоня. Є, — наполягає Толік, — кальян курять. Толік знає слова, яких не знає ніхто з нас, навіть Льоня, хоч і я деякі знаю. Це ж треба знати стільки всього, а вночі мочитись під себе! Хіба воно пов’язано? — питає Стьопа. Пов’язано, Стьопо, — каже Вітя. — З геніальними людьми так є. Все через те, що насміхається з Бога, — каже Стьопа. Це теж від геніальності, — каже Вітя. Від того, що він себе таким вважає. Толік виголошує трактат про курильню. Трактат — ще одне слово. Коли Толік видає, що тютюн у поєднанні з кавою сублімує, я вже нічого не розумію. Каву не роблять з тютюну, — заперечую. Чувак, ти помовчав би, — бридиться Толік. Толік каже, що раніше курили і пили чай. Потім винайшли каву. Українець Кульчицький — це все, що Льоня знає про каву. Звучить, як поляк, — сумнівається Вітя. Вірменин, — виправляє Толік. А він звідки взявся? — тривожиться Стьопа. Першою була ідея куріння, — пояснює То-лік, — для цього збиралися разом. Навіть якщо була, — каже Льоня, — давно відгула. Нічого подібного, — заперечує То-лік, — сам ти відгув. Ти взагалі був у кав’ярні? — каже Толік. Був, — виправдовується Льоня. Сумніваюся, — кидає Толік. Толік каже, що в кав’ярню йдуть насправді всмак покурити. Пиття кави ритуалізує куріння, — провадить Толік, — заміняє кальян, який віджив себе. Сигарета утилітарніша, — каже Толік, — це і перевага, і вада. Перевага, бо сигарета мобільніша, ніж