read-books.club » Драматургія » Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович 📚 - Українською

Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

338
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета" автора Вітольд Гомбрович. Жанр книги: Драматургія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 51
Перейти на сторінку:
Пандульф.

ГЕНРИК: Ага... ще й кардинал, це все про тебе, га?

ПАНДУЛЬФ:

Я є Пандульфом, слугою Божим...

Господній я слуга, Пандульф.

ГЕНРИК: Любий мій Падульфе, ти ненароком не...

Надудлився,

Надудлився,

Надудлився

Своїм Пандульфом? Га? Мій любий

кардинале, чи не залив ти очі?

Залив.

Залив

Тим кардиналом? Тобі, мій кардинале, ударив у довбешку

Шнапс.

Шнапс.

Шнапс.

Таж мій Пандульфе любий, ти налигавсь як чіп Господом Богом і святою Католицькою Церквою. Ти пияцюра соромітний. Ех, ганьба! Я знаю, як воно! Одна чарчина, друга, а далі вже на повну й гайда! Ти ненормальний тип. Пияк!

ПАНДУЛЬФ: Я проклинаю Тебе!

ГЕНРИК: Що? Знову дудлиш? Прокляттям власним обпиваєшся у мене на очах. Ги, це занадто вже. Торкнусь-но я до тебе. (Торкається до нього.)

ПАНДУЛЬФ: Боже...

ГЕНРИК:

Гей, під арешт цього

П’яницю хрестонутого.

Вхопіть його за горло,

Харцизяки!!

Харцизяки витягають Пандульфа.

Який понурий день!

КАНЦЛЕР: Так, день понурий...

ГЕНРИК: Я паную...

КАНЦЛЕР: Так, Ваша Величносте...

ГЕНРИК: Я опаную...

КАНЦЛЕР: Так, Ваша Величносте...

ГЕНРИК: Я до всіх торкнуся!

КАНЦЛЕР: Так, Ваша Величносте!

ГЕНРИК: Мене ніхто і пальцем не діткнеться, ні... До речі, любий канцлере!

Скажи, будь ласка, а чи люди з мене часом не глузують трохи?..

КАНЦЛЕР: О-о-о!

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: О-о-о!

ГЕНРИК:

І чи не пащекують

За спиною моєю або

За спинами у себе, що... що... що, приміром, що я, ги-ги, ревнивий! Га? А це

Було б потішно!

КАНЦЛЕР: О-о-о!

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: О-о-о!

ГЕНРИК:

Запитую,

Зважаючи на ту дурну пригоду

Із квіткою, ги-ги!

Натяк того нікчемного п’янички

Досить виразний був і міг примножити поживу

Слизьким бруднючим язикам, ги-ги!

КАНЦЛЕР: Нічого я не знаю!

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Нічого ми не знаємо!

ГЕНРИК:

Адже якщо

Він поєднав їх у цій дивній позі,

Вони таки поєднані... і, може,

Людиська їх поєднують... її з ним... а його з нею...

То що? Кажи! Можливо,

Ніхто не важиться казати навпрямки,

Втім посмішки і погляди,

І натяки двозначні,

Ще й знаки потаємні, ги...

У мене в горлі пересохло. Пересихає мені в горлі. Гей, служники, подати мені яблуко! Я хочу яблуко! (До Канцлера.) То що? То що?

КАНЦЛЕР: Ваша Величносте, властиво, всі поводяться властиво, проте, властиво, може, й невластиво, хто тут що може знати, може, і є якісь прояви, а може, й ні, хіба я знаю, я старий, поганий маю зір і бачу зле...

ГЕНРИК: Сліпий кінь! Сліпа курка!

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Я теж поганий маю зір.

ГЕНРИК: От я напхаюсь вами... (До Служника, який приніс яблуко.) Гей, стій, зажди, я трохи придивлюсь до тебе.

Хтозна, що цей людець міркує

Всередині себе... який ж у нього темний розум,

Який ж мутний цей тип. І хтозна.

Можливо, він там уявляє щось. І подумки

Поєднує...

Поєднує їх там...

Можливо, він глумиться з мене в нутрі своєму.

І зраджує мене... з ним... з нею... Ах, зрадники! Вони всі зраджують мене! Тут самі зрадники! Його обличчя незворушне! Проте хто може знати, чи саме зараз він, отут, переді мною не дозволяє собі якусь наругу, натяк і чи всередині себе не зойкає зі сміху... Це яблуко поміж виделкою й ножем. Виделка й ніж. Чому воно поміж виделкою й ножем? Га, знаю, яблука завжди так подають, а ще грушки та персики... Ні, зрештою, це нісенітниця! Бо Владзьо ніколи і нічого з нею не мав... Це все із пальця виссане, ха-ха, із пальця... Я знаю, що це дурощі.

А таки мушу все це казати вголос... І, кажучи, я все це вимовляю...

КАНЦЛЕР (до Шефа Поліції):

Його Величність

Якось дивно так роздумався...

ШЕФ ПОЛІЦІЇ:

Видко,

Його мучать нездорові сни.

ГЕНРИК (сам до себе):

Не хочу більше пити я,

Не питиму я більше...

КАНЦЛЕР (убік): Ох, ця горілка, ох, горілка!

ГЕНРИК (сам до себе):

Можливо, Владзьо

Досі не мав нічого з нею, проте тепер,

Коли їх усі поєднують, він також

Поєднується з нею... А поєднуючись,

Торкається до неї...

КАНЦЛЕР: Гей-гей, горілка, це все горілка...

ГЕНРИК:

Я чую те, що сам кажу,

І чую те, що каже він.

І добре знаю:

Все, що ми кажемо, це чистої води кумедія,

А таки мушу це казати...

КАНЦЛЕР (з утіхою, голосно): Спився!

ГЕНРИК (до Канцлера): Стуль пельку (б’є Шефа Поліції в обличчя).

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Чому мене?!!

ГЕНРИК: А щоб складніше здогадатися було! Я зараз

Брутальності дещицю потребую — і я її шукаю

На твоєму писку! Якби я канцлеру зацідив, то був би просто справедливим. Але я прагну брутальним бути! Я наведу тут лад! (Крики.) І що там знов таке?

МАТИ (за сценою): Пустіть мене — пустіть же!

Вривається.

Мій Геню, Генричку, там батько, батько, батько!

ГЕНРИК: Вона схибнулася?

МАТИ: Мій Генричку, батько кричить, батько гарчить, плюється і харчить нелюдськи, ще й скаче та підстрибує!

ГЕНРИК: Таки схибнувся!

МАТИ (драматично-ідилічно):

Хотів він вирватися з пут, хотів тікати

Ген, за три моря!

А тоді його схопили

І зара б’ють його і з ним танцюють!

О Генричку, танцює батько твій!

ГЕНРИК: І що з того?

МАТИ: О ніж, ніж, ніж!

ГЕНРИК: Я просто так його тримаю.

МАТИ (нажахана): Ісусе Христе, Геню!!!

Я твоя мати!!

ГЕНРИК: Та звісно — мати — і це навіть непогано склалося... (Підходить.) Я хочу обійняти тебе, поцілувати, мамо (обіймає її).

МАТИ: Та що ти робиш, Генику?

ГЕНРИК: Я тебе обіймаю.

МАТИ:

Ліпше облиш мене...

Дивні твої обійми, ні-ні, дай спокій!

КАНЦЛЕР: Це диво дивне...

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Дивно, прикро...

Забігає Батько, слідом за ним Харцизяки.

БАТЬКО: Рятуйте, мене б’ють!

МАТИ: От розбишаки!

БАТЬКО (тихо): Мене побили...

(Голосніше.) Мене побили...

(Крик.) Мене, мене побили!!!

МАТИ: Ходи до мене, він і мене побив.

БАТЬКО (кричить): Що? Що? Він бив тебе?

МАТИ: Тихо, тихо, цить...

БАТЬКО (тихіше): Тоді я прокляну його...

МАТИ: Цить-цить, тихо...

БАТЬКО: Як? Як ти сказала? Він тебе побив?

ГЕНРИК: Як добре, що в мене є цей ніж...

УСІ: Боже!

ГЕНРИК:

Та ні, ну що це вам верзеться!

Я не вбиватиму нікого, хоча цей ніж

Загострює мене!

Нікого я не вб’ю — але

до всіх торкнуся...

Торкається до Батька і Матері.

Жахітна пара, що прокльони вивергає! Батько і мати!

Святість! А я оце

До них торкаюся.

Дивіться, як я до них торкаюся, як я чіпаю їх, як я в них длубаюся.

КАНЦЛЕР:

Нічого гіршого не бачили повік

Очі мої старі...

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Мені ніколи щось подібне і в гадку не спадало!

ХАРЦИЗЯКА: А то соромота!

БАТЬКО:

1 ... 29 30 31 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"