read-books.club » Сучасна проза » Квіти на снігу 📚 - Українською

Читати книгу - "Квіти на снігу"

141
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Квіти на снігу" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 58
Перейти на сторінку:
1

– Алло! Це Немо?

Голос молодий і нахабний.

– Слухаю, – сказав я, хоча слухати мені зовсім не хотілося.

– Слухаєш? То послухай і передай товаришеві, чи то пак товаришці, товаришці Анжелі. Якщо вона зараз же…

– Може, ви спочатку назветеся?

Мені хочеться послати це нахабне створіння під три чорти й шпурнути слухавку на стіл, але тамую роздратування, про всяк випадок вибираю найграйливіший тон зі своєї колекції й подумки роблю собі комплімент: «Молодець! Навчився!»

У цьому кабінеті я шеф-редактор. А з «любими читачами» треба бути якомога люб’язнішим, хоч усі вони мені до фені. Таких горластих, як оця, я ділю на дві категорії – політичних мазохістів і культурностурбованих. Перші спеціально купують мою газету, щоб вишукувати на її сторінках дражливі вислови політиків із протилежних таборів і виливати своє обурення на мою винну голову. Не читали б – та й клопоту б не мали! Але я їм цього не скажу – хай читають, хай. Валер’янки в нашій фармацевтичній промисловості на всіх вистачить, навіть якщо її літрами пити. А політичних «заказух», які приносять грубенькі «бабки» у статтю моїх прибутків, ні валер’янкою, ні слиною зі сторінок «Суперстар» не змити. Це стопудово!

Другу категорію чомусь найбільше дратують сальні анекдоти й усілякі ляпсуси. Вони сприймають їх не тільки, як особисту кровну образу, але й як підступний замах на життя й безпеку всієї земної цивілізації. Культурностурбовані доколупують своїми занудними повчаннями всіх підряд: мене, журналістів, коректорку, фотокора, навіть малограмотну прибиральницю тітку Клаву… Минулого разу якась фанатка Голлівуду кричала, що «Суперстар» принизила її улюбленого актора Мела Ґібсона, обізвавши його Крейдою Ґібсоном. Довелося довго пояснювати, що це комп’ютер так переклав інформацію з російської мови: для нього ж, залізноголового й електронно-бездушного, «мел» – це «крейда» і тільки. А наша коректорка, Анжела Львівна, яка двадцять п’ять років працювала вчителькою української мови в школі, принципово не дивиться американських фільмів, а тому навіть не здогадується, хто такий Мел Ґібсон. От і пропустила цей ляпсус комп’ютерного перекладача. Зрештою просунута в голлівудських справах фанатка все второпала, але вердикт її все одно виявився вбивчим: «Якщо ваша коректорка не знає, хто такий Мел Ґібсон, то я не хочу знати вас. І перейменуйте свою “Суперстар” на “Старпер”. Чао!» Що ж цього разу пропустила стара черепаха Анжела Львівна?

– То як вас величати, шановна? Бо ж незручно якось виходить: ви мене знаєте, а я не знаю, як до вас звертатися.

– Незручно штани через голову одягати! А говорити… Я ж не збираюся з тобою шури-мури заводити, я, знаєш, не з тих, що в подруг кавалерів відбивають. Будемо вважати, що це дзвінок одноразового використання.

– Але ж чомусь він саме до мене?

– Потрібний ти мені, як зайцю стоп-сигнал. Я до Анжелки. Значить так, слухай… Якщо Анжелка зараз же…

Я вже здогадався, що йдеться не про нашу коректорку. Тому бажання кинути слухавку враз випаровується. Тепер мені, навпаки, хочеться, щоб ця божевільна вирва говорила, говорила й говорила, поки не виговорить усе, що знає про ту, іншу Анжелу. Але я граю вар’ята.

– Яка Анжела?

– Тіпа в тебе їх цілий гарем – чорнявих, білявих, рудих, у смужечку, у крапочку й у горошок? Отже, слухай, чуваче: якщо Анжела Шумська…

– Шумська?! – здивувався я.

– Шумська! Отож якщо Анжела Шумська не полетить зараз же у свої «Шафи плюс стільці», то завтра вона вилетить звідти на всі чотири сторони. Це мені годину тому було офіційно заявлено. З тих довбаних «Шаф плюс стільців» одна вельми сердита тумбочка на мітлі прилітала й биту годину сабаніла мені у вуха так, що в них ледве не позакладало. У їхній фірмі ниньки, бачте, диво небачене сталося: аж двом багатим клієнтам занетерпеливилося зробити замовлення на шафи-купе, екстрено потрібен дизайнер, тобто Анжелка. А хіба я сторож неїн? Та мені по барабану, вилетить вона з тих «Шаф плюс стільців» чи ні. Але якщо та анциболотка й цього місяця не заплатить за квартиру…

– Які «Шафи плюс стільці»? Яка тумбочка на мітлі? Шановна пані! – Я силувано реготнув. – А вам не здається, що ви трохи помилилися? Бо я, знаєте, теж не сторож вашій Анжелі…

– А мені якось фіолетово, хто ти для неї. Це по-перше. По-друге, я не пані, а панна. А по-третє, Анжелка сказала, якщо раптом десь завіється, а потрібна буде екстрено, то можна маякнути на цей ось номерочок.

– Хіба в неї свого немає? От і маякни! – також переходжу на «ти».

– І як це я без тебе, умного-розумного, не здогадалася, що треба маякнути на Анжелчину мобілку! Тільки ж дзвоню я в неї, як у рейку: мовчить, ніяких ознак неземного існування великої художниці. То, може, уже й немає в неї тої мобілки, бо вона ж весь час щось сіє-посіває, губить-забуває: то парасольку, то шалика, то телефон, то вчорашній день… А може, батарейки розрядилися, а може, просто відключила Анжелка свою мобілку.

– Вона так і сказала: «Якщо я раптом десь завіюся, то екстрено шукай мене в Немо»? – здивувався я.

– Казала, не казала… Я звірила цей номерочок із тим, що на стіні в Анжелчиній майстерні. Є в неї така дурна звичка – під час малювання записувати де попало. А біля того номерочка на шпалері однісіньке словечко: «Немо». Я так і подумала: хм… Немо – капітан потонулого корабля, не може ж вона до нього на дно морське дзвонити; значить, це якийсь інший Немо.

– Не потонулого, а підводного…

1 ... 29 30 31 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Квіти на снігу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Квіти на снігу"