Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

— У вас — це де?

— Тут. У порядному товаристві. Доведеться платити, пане.

— Я вперше в житті бачу цю... пані.

— А я ніколи раніше не бачив тебе. Тут. І взагалі. Що за один? Поговоримо?

— Так. Я прийшов сюди на розмову. Не з тобою, — Клим повернувся до його товариша, — і не з тобою. І тим більше не з цією кобітою.

— Нехай. Тільки з тобою спершу побалакаю я. Вирішимо, що робити далі.

Кошовий спробував звільнитися.

Високий стис його плече сильніше, ніби вдавлюючи в підлогу.

— Гайда.

— Ніхто нікуди не піде.

Це почулося за спинами нападників, і за мить поруч виріс пузань із зализаним пробором, у несвіжому, проте праному, чистому білому фартуху. Безбровий лишився на місці, високий відступив, закривши собою повію, котра вже втратила войовничий запал і перетворилася з учасниці процесу на глядача.

— Радий за вас, пане Цезарю, — мовив Клим.

— Прошу?

— Війна вас не бере. Далі лишаєтесь у своєму тілі. Навіть, здається, ще більше роздобріли.

Кельнер Цезар машинально провів собі по черевцю.

— Нівроку, — погодився він, зиркнув на Безбрового. — Вашу колежанку скривдив інший пан.

Той кивнув.

— Тепер бачу. Треба казати, що до пана Цезаря.

— То вже його справа — пізнавати мене всякий раз чи ні. А я міг просто зайти, пива випити.

— Сюди просто не заходять.

— Ти давно такий спритний? — поцікавився кельнер. — Дякуй Богові, що тебе самого звідси не нагнали, Франто. Не засидівся?

— За перепрошенням, — Безбровий приклав два пальці до скроні, відсалютував. — Честь. Ми вже колеги, пане.

Трійця розійшлася в різні боки, загальний інтерес до Кошового зник. Хіба повія, вертаючись до свого гурту, виклично гойднула кілька разів стегнами й задом у його бік. Не так зваблюючи, як граючись, посилаючи невдалій жертві своєрідний привіт.

— Вам треба обережніше, пане Кошовий, — буркнув Цезар. — Тут завелася така публіка... Не на всякого байстрюка маю вплив.

— Зараз усім нам слід берегтися, — сказав Клим, відразу перейшовши до справи, бо час невпинно втрачався. — Прийшов, бо мені терміново потрібен пан Тима.

Цезар знизав плечима, повернувся й подався до шинквасу. Клим рушив за ним, посунув худорлявого вусаня вбік, аби звільнити собі місце. Той щось буркнув, проте відсторонився ще трохи далі вже сам. Упершись ліктями в не дуже чисту дерев'яну поверхню бару, Кошовий повторив:

— Ви почули питання. То як?

Замість відповіді Цезар узяв порожній пивний кухоль і заходився його старанно витирати серветкою такої самої свіжості, як його фартух.

— Не грайте вар'ята, пане Цезарю. Ви ж знаєте, де його шукати.

— Та ч'о шукати. Пан Тима не ховається.

— Скажіть, де він тепер, і я піду по нього сам.

— А ви йому хто?

Кельнер узяв кухоль за ручку вертикально, глянув на Клима крізь товсте скло, поставив його перед собою на стійку, вперся в її край руками зі свого боку.

— Хто ви йому, пане Кошовий? Які у вас справи до пана Тими?

— Поговорю про справи з ним.

— Ходіть.

Цезар кивнув, закликаючи Клима йти за собою.

Вони зайшли в найближчу з кімнат біля кухні. Переступивши поріг, Кошовий зрозумів: вона серед чотирьох єдина вільна. Праворуч, із-за тонкої стіни, чулося жіноче хихотіння й чоловіче сопіння, цей звук межував із гарчанням.

Причинивши двері, Цезар приклав пальця до вуст. Спершу засвітив гасову лампу. Клим побачив біля стіни ліжко, накрите грубим покривалом, під темним, забраним завісами вікном — круглий стіл на вигнутих ніжках і віденський стілець. На столі замість прикраси стояла порожня карафка, кругла чарка, окремо — чорнильне приладдя, поруч кілька аркушів сірого паперу.

Ще тут було дзеркало.

На тій стіні, з-за якої линули звуки любовних ігрищ.

Ліжко підпирало протилежну.

Цезар передав лампу Климові, підморгнув. Взявся за край дзеркала, відхилив його. Тицьнув пальцем туди, де, присвітивши й придивившись, можна розгледіти акуратну круглу дірочку.

— З того боку так само є люстро, — пояснив тихо. — Видно крізь нього. Якщо не знати — нічого не побачиш. Тут так само влаштовано, — кельнер опустив дзеркало на місце. — Але звідси сюди без потреби не заглянуть. Хочете забавити себе?

— Іншим разом, — Кошовий уже ледь тримався. — Для чого ви показуєте мені оце, пане Цезарю? Для чого завели сюди?

— Мо', вам робити нема чого. Інші, хто приходять, платять гроші за піддивляння. З вас нічого не візьму.

— Далі клеїте дурня, пане Цезарю?

— А ви? — парирував кельнер. — Бо лиш дурень, повний вар'ят вважає, що може отак прийти сюди й при всіх, запросто запитати про пана Тиму. Чудово знаєте: так не вільно робити до війни. Нині — тим більше.

— Ситуація критична. Тому довелося порушити тутешні правила.

— Граємо за правилами, пане Кошовий. Так, мудро сказали, — легко підхопив Цезар. — Я почув прохання. Напевне маєте клопіт, і пан Тима по старій пам'яті неодмінно зарадить вам, чим зможе й коли зможе. Де ви живете, йому відомо. Йдіть додому, наберіться терпцю, чекайте. Йому перекажуть. Вас знайде або він сам, або його людина.

Клим хитнув головою, прилаштував лампу на стіл, поруч із карафкою.

Сіпнулося віко.

— Аби все було так просто або — як завжди, я б не заперечував. Зараз в мене нема ані часу, який я, до речі, дурно витрачаю, ані іншого виходу. Людині загрожує небезпека. Сам я не впораюсь. Тому потрібна допомога пана Тими.

— Гаразд. Слухаю вас. Розкажіть усе, в деталях. І я перекажу, кому слід. Люди самі вирішать, що з вами робити.

— Розкажу, звісно. Тільки панові Тимі.

— У такому разі нічим не допоможу. Перепрошую ясного пана.

Розвівши руками, Цезар рушив до дверей.

— Стійте.

— Так? — він розвернувся.

— Я не скажу вам нічого. Але дещо покажу. Підійдіть, будь ласка, ближче.

Кельнер ступив.

Мить — Кошовий уже тягнув з кишені зброю.

Одночасно вільною рукою згріб череваня за барки. Той був грубший, вочевидь дужчий, та злість і азарт додали Климові сили.

Штовхнув.

Зміг спритно підбити ногу кельнера, позбавляючи рівноваги.

Завалив спиною на ліжко.

Дуло вперлося в перенісся.

— Так видно? Добре видно? Це — револьвер, пане Цезарю. Я розумію наслідки. І все одно стрельну. Не в голову, кудись сюди.

Правиця перенесла дуло до коліна.

— Ви за це...

— Тихо, — просичав