Читати книгу - "Пісня Ундіни, Natali Ya"

- Ні, тільки не це, візьміть краще мене! - Закричав він. Але примари, ніби втративши до нього всякий інтерес, почали розчинятися в передсвітанковому тумані.

Гай обернувся, шукаючи очима миле обличчя, шукаючи підтримки у неї, але її вже не було. Її не було завжди, коли вона була йому потрібна за життя, не було її і зараз. Один раз, він хотів попросити в неї про ласку, єдиний раз, він без вагань був готовий віддати свою душу, за душу невинної дитини, але її не було.

Коли Гай підійшов до воза, він твердо знав лише одну річ, він більше не любить її!

Хлопчик, що залишився в возі, плакав, Маріон втішаючи його плакала теж, а їхній батько мовчки сидів у візку, дивлячись в одну точку.

- Якоб мав брата близнюка? - Запитав Гісборн .

– Так. Його стратили рік тому за полювання в лісі одного лицаря. Він упіймав кролика мамі на день народження, - сказав Ганс . – Весь цей рік Якоп майже не розмовляв, і жодного разу навіть не посміхнувся до сьогодні.

З очей Ганса бризнули сльози, і він розплакався. Гай сів на хмиз біля воза, і так і просидів до світанку. Вогнище давно згасло, але на це ніхто не звернув уваги.

Вранці мовчки зібралися і рушили в дорогу. Усю дорогу ніхто не промовив жодного слова, за що Гісборн був дуже вдячний своїм попутникам.

Коли вони доїхали до хати Ганса, той запросив Гая на обід, але Гісборн відмовився, розуміючи, що його присутність зараз буде недоречною. Зустрічати прибулих вийшла дружина Ганса , і ще шестеро хлопців, жінка відразу зрозуміла, щось трапилось, і почала звати Якоба , а коли її чоловік розповів, що сталося, почала плакати, і голосити. Чоловік повів її до будинку, слідом побігли перелякані діти.

Гай повернувся, щоб піти.

- Мілорде, дякую вам, - сказала раптом Маріон, яка досі мовчки стояла осторонь.

- За що? – здивовано запитав Гісборн .

- Ви готові були підти замість брата.

Гай криво посміхнувся.

— Якби це допомогло, — гірко сказав він.

- Ви дуже любили її? - Запитала дівчина.

Гай задумався, але так і не зміг підібрати слова.

– Як її звали? – знову спитала дівчина.

- Маріон .

Почувши своє ім'я, дівчина здригнулася.

— Хотіла б я, щоб мене хтось так любив, — сказала вона.

Гай зняв рукавичку, торкнувся тильною стороною руки до її щоки, потім відвернувся і пішов геть.

- Мілорд, мілорд! - почув він голос Ганса , коли відійшов уже досить далеко.

Гай знову зупинився.

- Мілорде, не йдіть так, адже ви зробили все, що змогли, я хотів віддячити вам, за вашу доброту, прошу вас, у мене є хороший кінь, ви подорожуєте, думаю краще їхати верхи, - трохи віддихнувшись затораторив він .

Гай заперечливо похитав головою.

- Бережи дітей, Гансе , - сказав він, і пішов далі.

* * * * * *

Вже п’ять днів Гай йшов лісом, а кінця краю йому все не було. Дерева ставали все вищими і росли все густіше, а підлісок був такий, що точніше було б його назвати нижнім ярусом лісу. Стежка, якою він почав йти була видна погано, весь час петляла і переривалася. Гісборн уже не був певен чи це стежка, і що найгірше, у нього було таке почуття, ніби останні два дні за ним хтось стежить. Другої ночі Гай не змикав очей, бо був певен стежить за ним не звір. Йому багато разів доводилося їздити через ліс, або полюючи залишатися в лісі на ніч, він завжди знав, коли за ним стежили вовки, або ведмідь, або ще якісь лісові жителі, це було природно, він знав, хто за ним стежить, знав як захиститься від них А істота, що стежила за ним, зараз звіром не була, але не була вона і людиною. Гай не знав, звідки він це знав, і, напевно, не зміг би пояснити, спитай у нього хтось, але був упевнений у своїх передчуттях повністю.

Два дні істота кружляла навколо нього, ні як себе не виявляючи, а зараз почала наближатися. Якби Гай був моряком, він би порівняв його тактику, з тактикою акули, що поступово звужує кола, чи дражнячи, чи граючи з жертвою.

Гай відчув наближення монстра, і прискорив крок, але дві безсонні ночі зробили свою справу, у голові  Гісборна був туман, очі злипалися, а ноги не слухалися. І коли він майже спиною відчув наближення чудовиська, і обернувся, вихопивши меч, реакція його була така слабка, а рухи, такі повільні, що нічого не встигнувши навіть толком побачити, лицар отримав у голову чимось важким, і одразу відключився.

Опритомнів Гай від того, що в нього затекло все тіло. Голова ніби розколювалась від болю, а очі не хотіли розплющуватися. Гісборн спробував підвестися, і вдарився головою у щось, що низько нависло над ним. Від удару, в очах знову потемніло, і йому ще кілька хвилин довелося приходити до тями, поки він почав розрізняти предмети. Коли ж зір повернувся, а у вухах перестало дзвеніти, Гай побачив, що сидить у клітці. Навколо було темно, і страшно смерділо. Дивно, але тепер, сидячи в клітці, Гай більше не відчував присутності монстра, і тому заснув, якщо неспокійне забуття в сидячому положенні можна було назвати сном.

Гісборн розплющив очі, в голові прояснилося, але страшенно хотілося пити. Десь зовні почувся наростаючий шурхіт, який перейшов у гуркіт каменів, що відсуваються, і в очі Гісборну вдарило світло , що здалося йому дуже яскравим, це змусило його заплющити очі. Гай почув кроки, навіть із заплющеними очима, відчув, що якась величезна постать закрила світло. Коли ж Гісборн розплющив очі, то навіть смикнувся від несподіванки, бо прямо перед собою побачив величезну огидну пику, з маленькими очима, і іклами, що стирчать назовні. Троль подивився на свою здобич, і задоволено пирхнувши, пішов углиб печери.

Гаю згадалися казки, які він , як і всі інші, любив слухати в дитинстві. Звичайно ж, коли він виріс, то перестав вірити в існування тролів, ельфів, гномів, і чаклунів з перевертнями, і зараз йому здавалося, він божеволіє. Примари ще куди не йшло, навіть у замках іноді можна було зустріти людину, яка стверджувала, що бачила привида, але тролі, це вже занадто.