Читати книгу - "Пісня Ундіни, Natali Ya"

Той обурено смикнувся, але, побачивши, що Гай мало не лопається від сміху, теж усміхнувся.

- Іду дядько, - сказав він, і кинувши на Гая останній погляд вирушив до старого гнома, з мовчазною покірністю вислуховуючи його обурені тиради.

Гай залишався на місці, поки від заїжджого двору не лишилася купа попелу. Потім, витягнувши камінь, який він забрав у чаклуна, почав розглядати його, міркуючи, що такого в ньому особливого. Раптом він відчув, що повинен йти до океану, він чомусь був твердо впевнений, що саме там знайде відповіді на всі свої запитання. Сховавши камінь, Гай пішов на захід.

* * * * *

Вийшовши на берег, Гай одразу побачив її. Вона сиділа на камені, і співала, розчісуючи своє довге волосся. Побачивши його, вона замовкла, і встала, чекаючи на його дії. Гісборн підійшов ближче і зупинився, розглядаючи її. Так, це була та сама дівчина, пісні якої він стільки разів слухав у таверні, і водночас, це начебто була не вона. Щось змінилося в ній, з'явилася якась царствена постава, риси обличчя стали ніжнішими, і весь її вигляд тепер дихав легкістю, і свободою.

- Це твоє? - спитав він, підходячи ближче, і показуючи їй камінь.

- Ти все-таки залишив це у себе, - сказала вона.

– Що залишив? – не зрозумів Гай.

- Ти звичайно ж забув моє пророцтво, але все вийшло як я казала, - відповіла вона.

Гай і справді не надав тоді значення її словам.

- Це твоє? – знову спитав він.

- Ти тримаєш у руках мою душу, - сказала вона, дивлячись йому в очі.

Гай ще раз подивився на камінь, чомусь тепер, він не сумнівався в сказаному нею.

- Ти можеш продати її, повір, вона коштує більше за мішок діамантів, можеш кинути її в море, тоді я не зможу більше виходити на берег, а можеш залишити її собі, але тоді не буде тобі спокою на землі.

– Але я можу віддати її тобі, – сказав Гай. Тіна мовчала.

- Ти знаєш, хто я? - Запитала вона.

– Ундіна.

- Знаєш скількох, я занапастила?

- Не більше, ніж я. Тож візьми мою душу, а я залишу в себе твою, і жоден чаклун не зможе більше заволодіти твоєю душею, ніхто не зможе більше примушувати тебе щось робити, тому що ніхто не зможе охороняти її надійніше, ніж я.

Вона усміхнулась.

Він обійняв її, і разом, вони увійшли в океан. І після того, як вода океану зімкнулась над ними, ніхто більше не бачив їх . Ніхто з мешкаючих у цьому світі ...

Кінець