Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Ярослав

Мілена… Вкотре пронеслося в моїй голові її ім’я. Мабуть, разів з десять повторив його, посміхаючись сам до себе і смакуючи кожною краплиною тепла, яку воно викликало всередині. Ніжне, солодке, немов солодка вата. Як же воно їй личило! З моменту, як я побачив цю прекрасну дівчину, ім’я Мілена стало для мене найгарнішим у світі.

Покинувши термінал аеропорту, я ще раз перевірив, чи точно записав її номер телефону і тільки після цього пішов на стоянку таксі. Помітивши єдину вільну машину, миттю став перебігати дорогу, нехтуючи правилами безпеки дорожнього руху. І це стало моєю фатальною помилкою…

Далі я навіть не зрозумів, що сталося. Запам’ятав лише, що від зіткнення з автівкою підлетів у повітря і вдарився об капот машини. А після цього все моє тіло пронизав різкий біль і я відчув сильне печіння в області ребер.

— Хлопче, ти що геть здурів?! — накинувся на мене водій автівки, закипаючи від злості та роздратування. — Тобі жити набридло?!

Від його дзвінкого та пронизливого голосу у мене почало закладати у вухах і до болю в ребрах додався ще й головний біль.

— Вибачте, я ненавмисно, — кривлячись від неприємних відчуттів, я намагався залагодити ситуацію, адже чудово розумів, що сам в усьому винен. 

Ігноруючи нудоту і нестерпний біль в голові, я спробував підвестись, але зміг лише сісти на асфальт. Навколо нас миттю зібралося купа зівак, які хотіли зблизька роздивитися подробиці аварії.

— Кидаються спочатку під машину, а водію потім неси за це відповідальність! — кричав хтось з натовпу, голосно розпинаючись перед юрбою.

Мені було абсолютно байдуже на їхні нарікання, бо в цей час мене хвилював лише мій розбитий телефон, який валявся на землі. Я повільно потягнувся до нього, долаючи біль всередині. Після спроби його увімкнути, я мовчки дивився на темний екран і розумів, що нічого не вдасться. Від злості та розчарування мені хотілося несамовито кричати.

Чорт, чорт, чорт!!!  Ну чому це сталося зі мною саме сьогодні, коли я зустрів дівчину своєї мрії? Чому я не додумався зберегти її номер на сім-карті?!.. Господи, за що ти так зі мною?!.. Єдина ниточка, яка пов’язувала мене з Міленою, зникла так само раптово, як і з’явилася.

— Хлопче, ти як? — звернувся до мене водій машини, обережно оцінюючи мій стан. — Встати зможеш чи допомогти? — продовжував дивувати чоловік своєю турботою.

Він вже трохи заспокоївся і як мені здалося, щиро цікавився моїм самопочуттям.

— Так. Думаю, що зможу. 

Чоловік все рівно подав мені руку і допоміг стати на ноги, а потім спокійно запитав, що ми робитимемо далі. Оцінивши пошкодження машини, я запропонував йому домовитися між собою, аби зайвий раз не турбувати поліцію.

— Ваше авто я відремонтую власним коштом і жодних претензій до Вас не матиму, але натомість відвезіть мене до найближчої лікарні. Згода?

Чоловік відразу ж кивнув і, відігнавши набридливих спостерігачів від авто, повіз мене в Київ.

— Куди так поспішав? — в машині мій попутник спробував зав’язати бесіду, щоб хоч трохи розрядити напружену атмосферу в салоні.

— Додому, — коротко відповів, зовсім не бажаючи продовжувати розмову. — Щойно повернувся з відрядження. 

Я постійно гіпнотизував очима телефон, намагаючись придумати, яким чином можна було б дістати з нього інформацію. 

— Чого ти так засмутився через цю грудку пластику? — чоловік помітив розчарування в моїх очах і намагався підтримати. — Новий собі купиш! Головне, що ти лишився живий та здоровий. Все інше — це дрібниці…

Чоловік хотів мене підбадьорити, але у нього не було шансів. Я відчував, що від безсилля мене накривала хвиля розчарування. Адже був впевнений, що тримав у своїх руках не просто грудку пластику, а щось набагато цінніше... Втрата її номеру телефону страшенно засмутила мене. Усім своїм єством я відчував, що повинен повернути його, бо в протилежному випадку мені ніколи не вдасться знайти свій спокій. Погляд найпрекрасніших у світі очей переслідуватиме мене до кінця моїх днів…. 

     Мілена

Замість того аби відпочивати і насолоджуватися канікулами, як мої однолітки, я знайшла собі набагато цікавіше заняття на літо. Вирішила маленькими кроками йти до великої мети, тому обома руками вхопилася за пропозицію стажування в модному домі. Адже в майбутньому я мріяла відкрити власний салон із пошиття весільних суконь.

Щодня я багато працювала і викладалася на повну, але сьогодні ввечері вирішила відпочити та розслабитися, аби відновити сили. Зайшла на сайт ресторану та замовила вечерю. Для Маріси обрала тушкованого лосося, а для себе улюблені суші. І поки чекала на доставку, швиденько прогортала стрічку новин у телефоні, під келих свого улюбленого білого вина. 

Поласувавши смачною рибкою, моє білосніжне чудо зручно вмостилося на ліжку і спостерігало за своєю хазяйкою. Маленька гавкотуха обожнювала, коли я поверталася додому і ми разом проводили вечори. Вона не відводила від мене погляду і в її очах-намистинках читалась щира та віддана любов, що зігрівала моє серце. 

Після вечері мені захотілося потанцювати. Тому голосно ввімкнувши музику на телефоні, я почала спокусливо рухатися, насолоджуючись чуттєвою мелодією. Така розрядка надихала мене на різні ідеї і допомагала випустити енергію, що накопичилася і рвалася назовні. Адже останні декілька тижнів були для мене надзвичайно складними та насиченими.