Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"

Глава 2

— Як тобі тут, подобається? — запитує Олег, демонструючи мені клуб.

— Нормально, — киваю, забираючи зі столу склянку з віскі.

Клуб цей, за браком гідного власника, перейшов до мене. Брати відхрестилися, як від прокляття, і батько мені його відписав. Сказав робити, що хочу. Продавати, облаштовувати, переробляти під ресторан. Натомість я найняв Олега. Він у тусовці елітної молоді розбирається краще, ніж я в рості акцій своєї компанії. Ось, клуб забабахав. Гарний. П’ятнадцять років тому, коли я був не проти склеїти дівчину на танцмайданчику, таких не було. За його проєктом десь на другому поверсі навіть віп-кімнати є. Спеціально для тих, кому кортить перепихнутися, не відходячи від каси.

— Нормально? — обурено вимовляє Олег. — Та це шедеврально, Кіре. Тут два тижні юрби зависають. Ти взагалі на прибуток дивився? Я тобі надсилав звітність.

Смс-ки з файлами від Олега справді приходили, але я їх переслав своєму помічнику, не відкриваючи. Вирішив, що там черговий кошторис.

— Я не дивився.

І щоб якнайшвидше позбутися Олега, додаю:

— Мені нецікаво. Цим інші люди займаються. Відстежують прибутковість інших проєктів, крім будівельної компанії. Якщо запідозрять збитки — я про це дізнаюся.

Останнє я додаю, щоб Олег не думав, що за ним ніхто не стежить і не відчув вседозволеності. Якщо мене не цікавить клуб, це не означає, що я готовий втрачати свої бабки.

— Я й не думав, — ображено бубонить Олег.

Від необхідності відповісти мене відволікає вхідне смс-повідомлення. Ліка.

«Любий, спізнююся. Застрягла в заторі».

Я зуби стискаю до хрускоту й видихаю шумно. Причина, через яку я сюди приперся, навіть не спромоглася вчасно приїхати. Дратує.

Мабуть, мій вигляд не з найкращих, тому що Олег одразу підривається зі свого місця і, вибачившись, ховається в натовпі.

«Ти ж не ображаєшся? Я із салону тільки-но вискочила».

Не ображаюся, блть! Я в сказі! Я не любитель клубів. Музика, що оглушливо тисне, блимання світла стробоскопа і п’яний натовп здатні спричинити напад епілепсії навіть у здорової людини. Не люблю. У двадцять це було прикольно, а ось у тридцять п’ять віддаєш перевагу високій кухні, послужливому персоналу, тиші й, що найважливіше, приглушеним тонам ресторанів.

Я сюди приїхав виключно тому що Ліка захотіла побачити мій клуб. Нила мені весь тиждень, що хотіла б поїхати та подивитися, як там усе облаштовано. І, як наслідок, просрала це заради п’яти годин у салоні. А я… так, блть, чого не зробиш заради гарного мінету після п’яти днів утримання.

«Чекаю пів години. Не приїдеш — розважишся сама».

«Я буду».

Даю знак офіціантці, що проходить повз, притягнути мені ще віскі. А за десять хвилин відбувається те, чого я чекаю найменше — мене починає клеїти малолітка. Вона зупиняється біля мого столика та без запрошення приземляється на шкіряний диван навпроти. Усміхається й намагається бути чарівною.

Моїй партнерці тридцять два. Вік, коли жінка здатна тверезо оцінювати ситуацію й не будувати райдужних замків. Ліка чудово знає, що далі сексу кілька разів на тиждень і рідкісних вилазок у ресторан, у нас не зайде. З нею мені зручно насамперед тим, що її не соромно показати партнерам, привести до знайомих на день народження й познайомити з батьками. Цього я, певна річ, робити не збираюся. Ліка — моя коханка й тягнути її у своє життя я не збираюся.

Навпроти ж — плюгавка малолітня. Вродлива, звичайно, до одуріння. Ноги від вух, стрункі й бездоганні, груди великі, упаковані в сукню, як мені здається, на розмір меншу, а може навмисне так підібрана, щоб погляд притягувало не до очей. Вони в неї, до речі, теж гарні. Карамельні. І губи, які вона облизує та прикушує від незручності, теж нічого. Здається навіть натуральні.

Ловлю себе на думці, що хочу до них доторкнутися й дізнатися, чи це так. Дожив, хай йому грець. Думаю про те, натуральні в баби губи чи ні. Здається, п’ятиденний недотрах позначається на мені дуже очевидно.

Дівчина наполеглива, віднадити не так просто. Видно, що підсіла до мене з чіткою метою виїхати звідси в моїй компанії. Я б, мабуть, погодився, якби вона була років на десять старшою. З такими, як вона, завжди лише проблеми. Після першої ж ночі в чоловічому ліжку, вони чомусь думають, що залізли й у його гаманець, і в його життя.

Брати на себе її істерики мені ні до чого, хоча погляд уперто зісковзує з її очей до грудей. А ще я помічаю у її руках дорогущий телефон. Може, і не буде жодних істерик? Судячи з яблука останньої моделі, вона чудово знає, що потрібно успішному мужику. Жаль, що я так і не дізнаюся про її здібності.

— Чорний лексус із водієм. Андрієм звати. Знайдеш? Я буду за пів години.

Вона усміхається. Встає й дефілює повз мене. Задоволена, тому що думає, що поїде звідси зі мною.

І справді вродлива. Невисока, але ноги… при її зрості вони в неї довжелезні, хоча фігура водночас виглядає пропорційною. Навіть шкодую, що відшив. Я сюди приїхав не лексусом, а мерседесом, і водія мого Дімою звати. Сподіваюся, коли вона це зрозуміє, я піду з клубу з Лікою і витравлю несподіване бажання піти за нею.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно