Читати книгу - "Скорочено Маленький принц"

XXVII

І от збігло вже шість років... Я ще нікому не розповідав цієї історії. Коли я повернувся, товариші були раді, що знову бачать мене живого й здорового. Важко було в мене на душі, але я казав їм:

— Це просто втома...

І все ж потроху я заспокоївся. Тобто... не цілком. Але я добре знаю: він на свою планетку повернувся, бо коли розвидніло, я не знайшов на піску його тіла. Воно було не таке вже й важке... А ночами я люблю слухати зорі. Немов п'ятсот мільйонів дзвіночків...

Але ось що дивовижно. В обротьці, намальованій для принцового баранця, я забув намалювати ремінець! Маленький принц ніколи не зможе надіти її на баранця. І я питаю себе: що ж коїться там, на його планетці? Що, як баранець з'їв троянду? Іноді я кажу собі: "Ні, звичайно, ні! Маленький принц на ніч прикриває троянду скляним ковпаком і пильно стежить за своїм баранцем". Тоді я щасливий. І всі зорі тихенько сміються.

А часом я кажу собі: "Іноді, трапляється, буваєш неуважний... Тоді все може статися! Що, як він якось увечері забув про скляний ковпак або вночі вибрався баранець на волю..." І тоді всі дзвіночки мовби плачуть...

Усе це загадкове й незбагненне. Для вас, тих, хто теж полюбив миленького принца, як і для мене, світ стане іншим, коли десь, невідомо де, баранець, що його ми ніколи не бачили, можливо, з'їв троянду...

Погляньте на небо. І спитайте себе: "Є ще та квітка чи нема її? Може, баранець її з'їв?" І ви побачите, як усе змінюється...

І ніколи жоден дорослий не зрозуміє, як це важливо!

Це, по-моєму, найкраще й найсумніше місце у всьому світі. Цей же куточок пустелі намальовано й на попередній сторінці, але я намилював його ще раз, щоб вам краще було видно. Саме тут маленький принц уперше з'явився на Землі, а потім зник.

Придивіться уважніше, щоб неодмінно впізнати те місце, якщо колись потрапите до Африки, в пустелю. Якщо вам доведеться проїздити тут, благаю вас, не поспішайте, забаріться трохи якраз під цією зіркою! І якщо до вас підійде золоточубий малий хлопчик, який сміється і не відповідає на ваші питання, ви одразу здогадаєтесь, хто це такий. Тоді — будь ласка — розвійте мою журу, мерщій напишіть мені, що він вернувся.

Коментар

Автор присвячує свій твір дорослому. Точніше, дорослому товаришу у ті часи, коли він був маленьким хлопчиком. Бо дорослі не розуміють багатьох речей, про які розповідає маленький принц. Вони усі зайняті своїми проблемами. Які насправді дуже дріб'язні. Але через ці проблеми дорослі забувають про щось головне: про красу; про тих, хто потребує допомоги та турботи, про дружбу, людяність, щирість...

Усе це відбувається тому, що дорослі бачать очима, а не серцем. Але ж головного очима не побачиш! Тому Антуан де Сент-Екзюпері намагається розкрити серця дорослих. Щоби вони побачили, який цікавий насправді цей світ, як багато в ньому треба зробити. Щоб у них з'явились справжні почуття. Щоб вони знову навчились сміятись та плакати, співчувати іншим, щиро дружити та любити. Для цього треба лише трошки, десь у серці, стати дітьми.