Читати книгу - "Скорочено Маленький принц"

Маленький принц уже злякався, що помилково залетів на якусь іншу планету, аж тут у піску ворухнулося кільце такої барви, наче місяць. Це була гадюка. Вона розмовляла загадками. І їй було шкода маленького хлопчика, що опинився сам на цій великій планеті.

Далі він зустрів квітку, яка сказала, що людей тут мало і їх треба шукати. Потім він піднявся на скелю і привітався. Відповіддю була лише луна. Він вирішив, що йому відповідають люди. "Яка чудернацька планета! — подумав тоді маленький принц. — Геть суха, вся в гострих шпичках і солона. А людям бракує уяви... Тільки й повторюють, що їм кажуть... Квітка, яку я мав удома, завше озивалася перша".

ХХ-ХХІ

Одного разу маленький принц потрапив у садочок, де росли троянди. І почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна єдина така. А ось тут буяло п'ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду! Він упав на траву й заплакав.

Саме у цей час з'явився лис. Лис розповів йому про себе, і сказав, що якщо принц хоче бути його приятелем, він має приручити лиса. Потім розказав, як це роблять. А ще відкрив свою головну таємницю. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима. "Твоя троянда дорога тобі тому, що ти присвятив їй стільки часу, — мовив лис. — Люди забули цю істину, але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив".

XXII-XXIV

Маленький принц попрямував далі. Він зустрів на своєму шляху стрілочника і крамаря. Стрілочник сортував пасажирів і відсилав їх у поїздах партіями по тисячі душ, поїзд — ліворуч, поїзд — праворуч, бо люди ніколи не задоволені тим, де живуть. Люди набиваються в швидкі поїзди, але вони вже не відають, чого шукають, тому метушаться і снують туди-сюди... І це все даремно...

Крамар продавав удосконалені пілюлі, що тамують спрагу: проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити. За підрахунками експертів, людина, яка не витрачає часу на пиття, заощаджує за тиждень цілих п'ятдесят три хвилини.

Відвідавши усі ці планети, принц зробив лише один висновок: дорослі дуже дивакуваті створіння.

Льотчик, літак якого зробив вимушену посадку в пустелі, привернув увагу маленького принца. Вони довго розмовляли, маленький принц розповів льотчику про свої мандри, проте, як приятелював лисом... Але льотчик теж був дорослим і думав лише про те, як полагодити свого літака. А ще про те, що дуже хоче пити...

XXV-XXVI

Нарешті льотчик і маленький принц знайшли колодязь, але він був не такий, як усі колодязі в Сахарі. Звичайно тут колодязь — просто яма в піску. А цей скидався на справжній сільський колодязь, хоча поблизу не було жодного села, і льотчик подумав, що бачить сон.

Він повільно витяг повне цебро і поставив його на кам'яне цямриння. У вухах ще бринів спів корби, вода в цебрі ще тремтіла і в ній бігали зайчики.

— Мені хочеться цієї води, — сказав маленький принц, — дай напитись...

І льотчик зрозумів, чого шукав маленький принц.

"Він пив, заплющивши очі. Було гарно, як на бенкеті. Була то не звичайна вода. Вона народилася від довгої дороги під зорями, від рипу корби, від зусилля моїх рук, люба серцеві, як дарунок". Льотчик згадав, що у дитинстві йому так висяювали різдвяні гостинці: вогниками свіч на ялинці, органною музикою обідні, лагідними усмішками...

— Люди на твоїй планеті, — промовив до льотчика маленький принц, — викохують п'ять тисяч троянд в одному саду... і не знаходять того, чого шукають... А те, чого вони шукають, можна знайти в одній-єдиній троянді, у ковтку води... Але очі не бачать. Шукати треба горцем...

— Це як із квіткою, — зрозумів льотчик. — Якщо ти любиш квітку, що росте десь на далекій зірці, вночі тобі любо дивитися на небу. Всі зорі розквітають... Як із тією водою. Коли ти дав мені напитися, вода була наче музика... чудова.

— Вночі ти подивишся на зорі. Моя зірка дуже маленька, я не можу тобі й показати, де вона. Та це й краще. Вона буде для тебе просто одна з численних зірок. І тобі подобатиметься зорювати... Всі зорі стануть тобі за приятелів. І потім я тобі дещо подарую... У кожної людини свої зорі. Для одних — тих, хто подорожує, вони дороговказ. Для інших — це просто маленькі вогники. Для вчених зірки — наукова загадка. Для мого ділка вони золоті. Але всі ці зорі німі. А ти матимеш такі зірки, яких більше ні в кого немає... Я житиму на одній із зірок, я там сміятимусь, і коли ти подивишся вночі на небо, це буде так, наче всі зорі сміються. Ти матимеш зорі, що вміють сміятися!

І він сам засміявся.

— І коли ти втішишся (а втіха таки приходить), ти будеш радий, що познайомився зі мною. Ти завше будеш моїм другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Тоді ти відчиниш вікно, і тобі буде приємно... І твої приятелі будуть неабияк здивовані, що ти смієшся, глядячи на небо. А ти їм скажеш: "Так, так, зорі завше викликають у мене охоту сміятися!" І вони подумають, що ти несповна розуму. Ось яку капость я тобі втну...

Вночі маленький принц мав повернутися на свою планету, адже минув рік з того часу, як він з'явився, і його зірка стала саме над тим місцем, де він упав рік тому... Він мав