Читати книгу - "Капелюх Чарівника (Диво-капелюх)"

Капелюх Чарівника (Диво-капелюх)
Туве Янссон
Одного сірого ранку у Долині Мумі-тролів випав перший сніг. Він стелився м'яко і тихо, й за кілька годин усе стало білим.
Мумі-троль стояв на сходах ґанку, дивився, як Долина загорається у білу ковдру, й думав собі: "Сьогодні увечері ми вкладемося спати". (Усі мумі-тролі десь у листопаді поринають у довгий зимовий сон. І це, власне кажучи, дуже мудре рішення для тих, хто не любить холоду й темряви). Мумі-троль зачинив двері й тихенько підійшов до Мами:
– Випав сніг.
– Знаю, – відказала Мама. – Я уже всім постелила найтепліші ковдри. Тебе й Чмиха покладемо в горішній кімнаті західного крила будинку.
– Ой ні, Чмих страшенно хропе! – запротестував Мумі-троль. – Можна, я спатиму з Нюхмумриком?
– Як хочеш, – не перечила Мама. – А Чмих ляже у східному крилі.
Родина мумі-тролів, усі їхні друзі та знайомі надзвичайно ретельно готувалися до довгої зими. Мама Мумі-троля накрила обід на ґанку, але до горняток поклала лише ялинову глицю. (Дуже важливо наїстися ялинової глиці перед тим, як лягати спати на три місяці). Пообідавши (хай і не дуже смачно), усі чемніше, аніж звичайно, побажали один одному "на добраніч". Мама усім звеліла почистити зуби. Потім Тато Мумі-троля обійшов будинок, позачиняв усі двері та віконниці, а люстру під стелею обгорнув сіткою від комарів, щоб вона не припорошилася.
Кожен ліг до свого ліжечка, вимостивши собі затишне кубельце, накрився ковдрою по самі вуха і став думати про щось приємне.
Мумі-троль скрушно зітхнув:
– Скільки часу марнуємо…
– Зовсім ні! – заперечив Нюхмумрик. – Нам сняться сни. А коли прокинемося, настане весна!
– Угу, – промуркотів Мумі-троль, – він уже поринав у м'яку сутінь дивовижних снів.
Надворі сипав сніг, густий і пухнастий. Він уже встелив східці, нависав важкими купинами з даху та віконних карнизів. Невдовзі будиночок мумі-тролів перетвориться на круглу снігову кучугуру. Один по одному переставали цокати годинники. Прийшла зима.
Розділ перший,
у якому йдеться про те, як Мумі-троль, Нюхмумрик та Чмих знайшли капелюх Чарівника, як несподівано з'явилося п'ять маленьких хмаринок і як Гемуль вигадав для себе нове захоплення
Одного чудового ранку, десь годині о четвертій, над Долиною Мумі-тролів пролетіла перша зозуля. Вона сіла на блакитному даху будиночка Мумі-тролів і прокувала вісім разів, щоправда, трохи хрипкувато, бо ж була ще дуже рання весна.
А потім полетіла далі на схід.
Мумі-троль прокинувся і довго лежав, дивлячись у стелю, – невтямки йому було, де він. Він проспав сто днів і сто ночей, сни все ще увивалися довкола нього, силкуючись знову загорнути в дрімоту. Однак, повернувшись на інший бік, аби зручно вмостися і додрімати, Мумі-троль враз побачив таке, що сон миттю розвіявся: ліжко Нюхмумрика стояло порожнє.
Мумі-троль звівся на постелі.
О, Нюхмумрикового капелюха також не виявилося на місці.
– Ото вже трам-тарарам! – буркнув сам до себе Мумі-троль.
Він підійшов до відчиненого вікна і визирнув надвір. Нюхмумрик скористався мотузяною драбиною. Мумі-троль перехилився через підвіконня і, обережно перебираючи коротенькими ніжками, поліз униз. На вогкій землі виразно виднілися Нюхмумрикові сліди. Вони кривуляли то в один, то в інший бік, і було дуже важко ступати по них слід у слід. Інколи сліди робили великий стрибок убік або перехрещувалися. "Напевно, аж нетямиться від щастя, – розмірковував Мумі-троль. – Ось тут він беркицьнувся через голову – видно й неозброєним оком!"
Раптом Мумі-троль підвів голову і прислухався. Ген удалині Нюхмумрик вигравав на губній гармонії свою найвеселішу пісеньку "В усіх звірят кокарди на хвостах". Мумі-троль побіг простісінько на звуки мелодії.
Унизу, біля річки, Мумі-троль угледів Нюхмумрика, який, нап'явши на самі вуха свій старий капелюх, сидів на поруччі містка й баламкав ногами над водою.
– Здоров! – гукнув Мумі-троль і сів поряд.
– Здоров! – відгукнувся Нюхмумрик, не уриваючи гри.
Сонце саме піднялося над верхівками дерев і засяяло їм у вічі. Друзі мружилися до теплих променів, баламкали ніжками над стрімкою іскристою течією ріки, і на душі у них було радісно й затишно.
Водами цієї річки вони не раз уже раніше пускалися в мандри на пошуки неймовірних пригод. Під час кожної подорожі знаходили нових друзів і приводили їх додому, в Долину Мумі-тролів. Тато і Мама Мумі-троля прихильно ставилися до нових знайомств, лише доставляли кожного разу ліжечка та доточували обідній стіл. Отак будиночок Мумі-тролів став схожим на мурашник, де кожен робив усе, що йому заманеться, і ніхто не клопотався завтрашнім днем. Звичайно, там іноді відбувалися неймовірні і навіть страшні речі, зате ніхто й ніколи не нудився (а це, погодьтеся, має свої переваги).
Догравши до кінця останню строфу свого весняного гімну, Нюхмумрик заховав гармонію до кишені.
– Чмих уже прокинувся? – поцікавився він.
– Мабуть, ще ні, – відповів Мумі-троль. – Він завжди спить на тиждень довше, ніж усі.
– Час його розбудити, – рішуче мовив Нюхмумрик, зістрибуючи з поруччя містка. – Треба утнути щось надзвичайне, бо нині буде дуже гарний день.
Ставши під вікном мансарди у східному крилі, вони почали свистіти, закладаючи до рота лапу, за своєю потаємною системою умовних сигналів: три звичайні посвисти й один довгий (що означало: є справа!). Чмих перестав хропти, але в кімнатці ніхто не ворухнувся.
– Ще раз! – скомандував Нюхмумрик.
І вони засвистіли з подвійною силою.
Тієї ж миті вікно з тріском розчахнулося.
– Я сплю! – сердито закричав Чмих.
– Не сердься, ходи до нас! – гукнув Нюхмумрик. – Ми надумали утнути щось надзвичайне!
Чмих умить розгладив свої зім'яті від спання вушка і зліз униз мотузяною драбиною (напевно, варто нагадати, що мотузяні драбини звисали з усіх вікон, бо ходити сходами було так марудно).
Надворі дійсно заповідався гарний день. Навколо роїлася причмелена зі сну розмаїта живність, що попрокидалася після довгої зими: повзики та стрибунці снували туди й сюди, відшукуючи свої давні улюблені місцинки, вивітрювали одяг, вичісували вуса, лагодили домівки і завзято готувалися до нової весни.
Дорогою друзі іноді спинялися подивитися, як повним ходом іде будівництво нового житла, чи прислухатися до сварок (таке досить часто трапляється у перші весняні дні – настрій після пробудження буває не найліпшим).
Де-не-де на вітті дерев гойдалися мавки, розчісуючи своє довге волоссячко, мишенята рили потаємні лази у латках снігу, що позалишалися іще з північного боку дерев.
– Веселої весни! – побажав старий поважний Вуж. – Як зимувалося?
– Дякуємо, добре! – відповів Мумі-троль. – Чи гарно спалося дядечкові Вужеві?
– Чудово! Вітання Татові і Мамі!
Отак вони обмінювалися вітаннями майже з кожним, хто стрічався їм дорогою. Але що вище підіймалися вгору, то безлюдніше ставало навкруги, лише інколи траплялися метушливі миші – господині, котрі наводили лад у своїх оселях.
Під ногами хлюпало.
– Бр-р-р, як бридко, – скривився Мумі-троль, високо