Читати книгу - "Скорочено Перевтілення"

Оповідання

І

Прокинувшись одного ранку після неспокійного сну, Грегор Замза виявив, що перетворився на страшну комаху. Лежачи в ліжку на твердій спині-панцері, він бачив, треба було тільки трохи підвести голову, свій коричневий, випуклий, поділений на кільця лускою живіт, на верхівці якого ледь трималася готова остаточно зслизнути ковдра. Чисельні, убого тонкі, порівняно з рештою тіла, ніжки безпорадно копошились у нього перед очима. "Що зі мною сталося?" — подумав він. Це не було сном. Його кімната, справжня, тільки замала, але звичайна кімната, мирно покоїлась у своїх чотирьох добре знайомих стінах. Над столом із розкладеними на ньому зразками сукна — Замза був комівояжером, висів портрет, який він нещодавно вирізав з ілюстрованого журналу і вставив в гарну золочену рамку, що її сам випилив лобзиком. На портреті зображено даму у хутряному капелюсі і боа, вона сиділа дуже прямо і простягала до глядачів важку хутряну муфту, де цілком ховалась її рука. Потім погляд Грегора потягнувсь у вікно, і похмура погода — чути було, як по жесті підвіконня тарабанять краплі дощу,— спричинила й зовсім журливий настрій. "Добре було б ще трохи поспати і забути всю цю нісенітницю",— подумав він, але це було неможливо здійснити: він звик спати на правому боці, а в теперішньому своєму стані ніяк не міг прийняти таке положення. З яким би зусиллям він не повертався на правий бік, неодмінно перевалювався назад на спину. Заплющивши очі, аби не бачити своїх безпомічних ніжок, він відчув якийсь невідомий до цього, тупий і слабкий біль у боці.

"От ти, Господи,— подумав він,— яку я обрав клопітку професію! День у день у роз'їздах. Ділових хвилювань набагато більше, ніж на місці, у торговельному домі, а крім того, бачте, терпи подорожні негаразди, думай про розклад поїздів, мирися з поганим і нерегулярним харчуванням, зав'язуй з новими й новими людьми стосунки, які ніколи не бувають ані довгими, ані сердечними. Хай його чорт візьме усе це!"

Грегор лежав на спині і думав, що від цього раннього вставання можна збожеволіти, що інші комівояжери живуть неначе одаліски. Коли він, наприклад, повертається вдень у готель, вони тільки снідають, а спробував би він так поводитись, його б відразу викинули з роботи. Якби він не мав на утриманні батьків і сестру, то пішов би до свого хазяїна і сказав йому все, що думає. Втім, надія ще є: він виплатить борги своїх батьків, на це знадобиться п'ять чи шість років, і піде-таки до хазяїна, ось тоді вони й розстануться раз і назавжди. А тепер, подумав Грегор, треба встати, його потяг відходить о п'ятій. Він подивився на годинник і з жахом зрозумів, що вже майже сім годин, навіть якщо страшенно поспішати, не встигнеш на наступний поїзд, а про запізнення вже, напевне, доповіли хазяїну. Він хотів відговоритися хворим, але йому здалося, що це викличе підозри — за п'ять років роботи у фірмі він жодного разу не хворів: хазяїн приведе лікаря, який вважає, що всі люди здорові, але дехто не хоче працювати, і вони дорікатимуть батькам сином-ледацюгою. У двері постукали, і голос матері нагадав, що він збирався їхати. Грегор хотів розповісти, що з ним сталося, але з жахом почув власний голос, не схожий на той, до якого він звик, тому він тільки подякував матері і сказав, що вже встає. Ця розмова привернула увагу інших мешканців дому. Спочатку батько, а потім сестра Грета почали стукати в двері і запитувати, що сталося. Грегор відповів коротко: "Йду". Батько заспокоївся і повернувся до свого сніданку, а от сестра благала відчинити двері. Та Грегор хотів спочатку спокійно і без перешкод встати, одягнутися, поснідати, а потім подумати, як бути далі — у ліжку ні до чого б не додумався. Він пригадав, що вже не раз, лежачи у ліжку, відчував якийсь біль, а коли вставав, розумів, що то було тільки в його уяві. Йому і тепер цікаво, як розвіється сьогоднішнє марево. Скинути ковдру вдалося просто, та далі справа пішла гірше. Щоб встати, йому потрібні були руки, а маленькі ніжки, хоча їх було й багато, не допомагали. Спочатку він вирішив вибратися з ліжка нижньою частиною тіла, але вона виявилась малорухомою. Тому Грегор зробив спробу вибратися верхньою частиною тулуба і почав обережно повертати голову до краю ліжка, тулуб врешті-решт посунувся за головою. Як тільки він повиснув на краю, йому стало страшно посуватися далі — він міг впасти на голову і втратити свідомість, чого йому ні в якому разі тепер не можна було робити. Через це вирішив повернутись у вихідне положення, потім розкачатися і всім тілом впасти на килим, голову ж під час польоту тримати високо. Він побоювався лише, що його падіння приверне увагу і за дверима всі сполошаться. Але зважився на цей вчинок. Він подумав, як було б просто, якби йому допомогли злізти з ліжка і стати на ноги. Та навіть коли б двері не були зачинені, невже він покликав би когось на допомогу. Від цієї думки Грегор посміхнувся. І тієї ж миті почув, що хтось дзвонить у квартиру; він здогадався, що це з його фірми прийшли довідатися, чому його немає на роботі. З жахом він зрозумів, що прийшов сам управляючий. Грегор з усієї сили смикнувся тілом і впав на килим. У вітальні почули звук падіння. Батько біля дверей говорив, що прийшов управляючий, нехай Грегор негайно відчинить двері. А той, відчуваючи, що його голос більше не слухається його, відповів тільки коротке "ні". У вітальні запала тиша, а у своїй кімнаті заплакала сестра. Грегор подумав, чому вона не разом з усіма і чому плаче. Тому що він не вставав і не впускав управляючого, тому що ризикував втратити своє місце, і тоді хазяїн почав би переслідувати її батьків, вимагаючи сплати боргів? Але ж це передчасні побоювання, адже Грегор ще тут, зі своєю сім'єю, яку він не збирається кидати. Щоправда, він безпорадно лежить зараз