Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"

— Можете, — він на мить посміхнувся. — Я залишусь на місці.

Я поспішно заходилася розстібати ґудзики, але пальці були такі закоцюблі, що слухались із труднощами. Рухи здавалися незграбними й повільними. Нарешті пальто зісковзнуло з плечей, і я полегшено видихнула — воно було важке від води, і плечі боліли від напруги.

Піднявши очі, я завмерла — чоловік стояв, не кліпаючи, рот трохи відкритий. Вираз його обличчя був сумішшю шоку й внутрішньої боротьби.

— З вами все гаразд? — я злегка махнула перед ним рукою.

— А?.. Так, так... усе гаразд, — він нарешті відірвав погляд, ніби повернувся до реальності. — Ви... у такому вигляді ходите серед людей?

— Так, а що не так? — я щиро не розуміла, чому його це так зачепило.

— Ви все виставили напоказ! Юна леді, а тим паче порядна жінка, не з’являється на людях у такому одязі!

— Усі так ходять. Це звичайний одяг. Ніхто й не звертає уваги. — Я знизала плечима. — Може, вже покажете, де можна висушити це жахіття? — кивнула на пальто, яке тримала в руках.

— Так, звісно. Прошу, проходьте, — він швидко оговтався, і в його голосі знову з’явилась стриманість. — Ось сюди.

Він відчинив двері ліворуч і провів мене до кімнати, в якій одразу відчула тепло. Вогонь у каміні тріщав, відкидаючи затишні тіні по стінах. Я вловила боковим зором пляшку вина й келих на столику — ще один штрих до цього химерного антуражу. Але мій фокус зосередився на вогнищі.

Останні кілька кроків я майже пробігла й застигла перед каміном, підставивши руки до вогню. Він промовив:

— Я принесу вам сорочку й халат. Перепрошую за все це... — і зник за дверима.