Читати книгу - "Щастя на порозі, Уляна Пас"

Квартира Натана знаходиться у новому житловому комплексі. Аня засинає ще в машині, і тепер Краєвському доводиться обережно заносити її у під'їзд. Величезний ліфт з дзеркалами підіймає нас на передостанній поверх, а у квартиру Натан пускає мене першою.

Велика вітальня, дуже багато світла. Все-таки нове та красиве. Вітальня об'єднана з кухнею, панорамні вікна та величезний телевізор на стіні. Подібні інтер'єри я лише по телевізору бачила, а тепер сама в подібному жити буду. 

- Як тобі? - запитує Натан, продовжуючи тримати на руках Аню. 

- Тут красиво, - кажу чесно, а тоді ставлю квіти на диван. - Давай для початку покладемо Аню спати. Покажеш де її кімната?

Натана не треба просити двічі. Він першим прямує у коридор та відчиняє перші двері. Всередині знаходиться спальня. Тут є велике ліжко, шафа, комод і навіть ліжечко для Ані. 

- Коли ти встиг його купити? - здивовано витріщаюся на Краєвського. 

- Я старався. У ліжечку є матрац та вся необхідна постільна білизна рожевого кольору, - Натан посміхається та обережно кладе Аню на ліжко, щоб я могла її роздягнути. Він залишає нас вдвох, і наступні декілька хвилин у мене є можливість зібратися та подумати. Поки що я не уявляю, як буде відбуватися наше спільне проживання, але зараз у мене багато запитань у Натана саме по будинку, тому варто повертатися до нього.

Аня міцно спить у своєму новому ліжечку, а я переодягаюся у домашні штани та футболку, а волосся збираю у пучок. Чепуритися для Краєвського не збираюся. Все ж таки він і не такою мене бачив, коли ми застрягли у його домі на новий рік. 

Коли повертаюся у вітальню, Натан вже чекає мене там. Він також встиг змінити свій костюм на спортивні штани та футболку. Краєвський спокійно поставив на стіл дві чашки з чаєм і кивнув мені на стілець навпроти. Я ж відчуваю, як всередині розростається хвилювання. Ми удвох! В його квартирі! Намагаємося розпочати спільне життя… 

- У тебе зараз такий погляд, наче ти мене боїшся. - Натан посміхається, а от мені зовсім не смішно.

- А варто? - випалюю перше, що в голову приходить і одразу шкодую про свої слова. Брови Краєвського повільно повзуть вгору, а мені кортить під землю провалитися. 

- Ну це з якого боку подивитися, - він хмикає, а тоді накриває мою руку своєю. - Мілано, коли я пропонував тобі бути разом, забув дещо уточнити. У тебе є хтось? Я маю на увазі чоловіка.

- Ти знущаєшся? Думаєш, що у мене є час на особисте життя? - фиркаю надто емоційно. - І не цілувалася б я з тобою, якби у мене хтось був.

- От і добре, - здається, Натану подобається моя відповідь. Він не поспішає забирати свою руку, а я просто сиджу, як ідіотка.

- А якби хтось був? Ти б також змусив мене жити з тобою? - запитую те, що дійсно цікавить. 

- Я ні до чого тебе не змушую, Мілано, - Краєвський подається до мене через стіл - і відстань між нами катастрофічно зменшується. - Ти сама добре знаєш, що так буде краще для Ані. А щодо іншого чоловіка… я звик отримувати те, що хочу. 

Різко забираю свою руку і підводжуся на ноги. Мене кидає в холод, а після цього горить обличчя. Поведінка Натана дуже дивна, а я поводжуся, як маленька закохана дівчинка. Варто взяти себе в руки, адже тепер нам жити разом. Не буду ж я кожного разу червоніти та тікати, коли він захоче мене збентежити!

- Можеш провести мені екскурсію квартирою? Тут стільки кімнат… - переводжу тему і сподіваюся, що Натан більше не буде повертатися до нашої розмови. 

Він також підводиться на ноги та обходить стіл. На щастя, більше нічого не робить, щоб мене збентежити. Спочатку показує ванну кімнату, тоді свій кабінет. А от коли зупиняємося ще біля одних дверей, він, чомусь, не поспішає їх відчиняти. 

- А що тут? - зацікавлено питаю.

- Моя спальня, - тон його голосу різко змінюється. Стає холодним та серйозним. - У мене буде до тебе одне прохання, Мілано. За жодних обставин не заходити туди. 

- У тебе там труп? - намагаюся пожартувати, але у відповідь отримую лише колючий погляд Краєвського. - Пробач. Добре, не заходитиму. Все ж таки це твій дім і правила твої. 

Натан лише киває, і ми одночасно замовкаємо. Після його дивних слів про спальню до мене повернулося відчуття, що він щось таки приховує від мене. В одну мить з привабливого чоловіка може перетворитися на льодяну глибу. Таким він сильно мене відштовхує, і я не знаю, як бути далі. 

- Відпочивай, Мілано. Поговоримо завтра зранку, - і Натан просто йде, залишивши мене одну посеред вітальні. Звісно ж, я не стала йти за ним і щось запитувати. Хоча б трохи знаючи цього чоловіка, навіть не сумніваюся у тому, що нічого він мені не розповість. Тому навіть не варто намагатися пробитися через його броню. 

Дивно, та на новому місці спиться доволі добре. За вікном все місто як на долоні. Я ще довго придивляюся до яскравих вогнів та думаю про свій вчинок. Можливо, варто було взяти гроші в Артема і поїхати звідси? Що принесуть мені ці дивні стосунки з Натаном? І чи зможу я коли-небудь його зрозуміти? 

Наступного ранку прокидаюся раніше Ані й одразу збираюся у душ. Прихопивши з собою речі, виходжу у коридор, але не встигаю відчинити двері у ванну кімнату, як вони мало не б'ють мене по лобі. Відскакую в останню мить і розгублено завмираю, розглядаючи Краєвського у всій красі.