Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

— Я не...

— Так, забагато шкоди вже завдано, і якщо у вас з Емером усе вийшло, то завтра ви спробуєте повернути до життя одне з місць, що постраждало найбільше.

У моїй голові щось різко клацнуло.

Завтра?

Я ще навіть не до кінця розумію, як усе це працює! Як зцілювати, як керувати силою, як контролювати потоки цієї енергії, що проходить крізь мене!

Я не можу...

Я мовчки дивилася на неї, поки вона чекала моєї реакції.

— Це... обов’язково? Так швидко, та я ж нічого не вмію, це вийшло випадково, — заперечила я глухо.

Ліліана ледь помітно зітхнула.

— Ніхто не змусить тебе. Але окрім тебе, цього не може зробити ніхто?

Вона нахилилася вперед, її очі тепер стали серйозними. Видно, що вона дуже хвилювалася, і це рішення далося не так легко.

— Ми втрачаємо наш світ, Катіоно. І я не можу дозволити собі сентиментів чи танців навколо, в очікуванні того, коли ти наважишся взяти себе в руки та опановувати силу.

— Це не сентименти, — прошепотіла я.

— Це страх. І я хочу, щоб ти нарешті припинила розтирати свої шмарклі та почала боротися. Адже те місце, куди Скверна прямує занадто явно, показало нам, що в неї на думці не лише наша земля. Вона підходить все ближче до межі наших світів. І якщо не Дай Елементи вона зможе її пошкодити, то я не уявляю що буде.

Страх, що вже давно оселився в мені, тепер, здавалося, проростав з новою силою. Невже вона й справді хоче піти на Землю? Вона права, я боюся: відповідальності, незрозумілої сили, покладених на мене обов'язків та сподівань, що так явно повисли на мені. Я ніколи не прагнула цього, ніколи не уявляла себе рятівницею чи воїном. Але що, як вона справді прорветься далі? Що, як Скверна не зупиниться на Ерде?

В голові закарбувалися слова Ліліани. Вона не намагалася мене вмовити чи залякати — просто констатувала факт. У неї не було часу на мої вагання, так само, як і в мене не залишилося вибору.

Я не відповіла їй одразу. Дивилася у вікно, за яким звичний світ здавався таким самим, як і раніше, майже рідним, таким схожим але ж ні. Він уже змінився. І я змінилася разом із ним.

— Що мені потрібно зробити? — голос мій був тихим, але рішучим.

Ліліана уважно подивилася на мене, ніби оцінюючи, чи це справжній намір, чи просто слова, сказані в момент слабкості.

— Завтра ти вирушиш з Емером у зону, що найбільше постраждала від Скверни. Настав час застосувати силу на практиці.

Я намагалася бути спокійною, але всередині вже все вирувало. Завтра. Так скоро? Я думала, що в мене буде більше часу, що я зможу ще трохи звикнути до всього, опанувати бодай щось... але ні.

Завтра я побачу наслідки дії Скверни. Завтра я маю щось зробити.

Та що, якщо в мене не вийде? Що, якщо ця сила так і не підкориться мені?

Я стиснула руки в кулаки, відчуваючи легке тепло на вилиці — Елемент Емера пробудився сьогодні зранку, легким зеленим сяйвом крихітних кристалів світився на тілі. Він був тут, на мені, як і знак Рубера. І я не могла просто втекти від цього.

— Вирушите після світанку. Вартові подбають про деталі, — нарешті промовила Ліліана, спостерігаючи за мною.

Все що я змогла це кивнути та без слів вийти з кімнати. Мені потрібно на свіже повітря, щось дихати стало важко.

Повітря було прохолодним, і в саду пахло вологим листям... ідеально. Я сиділа на кам’яній лавці, розглядаючи свої долоні. Мені потрібно було зібратися, прийняти цю реальність, прийняти свою роль.

Я згадала, як рубін уперше заговорив до мене, як Емер пояснював мені суть нашого зв’язку.

Ти не одна. Вартові завжди допоможуть.

Але чи достатньо цього? Завтра мені доведеться це дізнатися.