Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"

— Що за нісенітниці ти говориш! Облиш, Ґлендо, — перервала її леді Аріста, нервово відпивши чаю. — Ми, Монтрози, здатні витримувати багато чого. Ось я, наприклад, — вона випростала худу спину, — не хворіла у своєму житті жодного дня.　

— Щоправда, мені теж якось… недобре, — мовила я. А надто мені стало зле, коли я зрозуміла, що мою кімнату неможливо замкнути ззовні. У ній, як майже в кожному приміщенні нашого будинку, була встановлена старовинна система із замком-засувом, який замикався лише зсередини.　

Мама схопилася зі стільця і поклала руку мені на чоло.　

Тітка Гленда скорчила зневажливу гримасу.　

— Мені все це знайоме! Ґвендолін терпіти не може, якщо　

не вона в центрі уваги.　

— Температура ніби в нормі, — мама схопила мене за кінчик носа так, наче я знову перетворилася на малу дитину. — Ніс сухий і теплий, як і має бути, — вона погладила моє волосся. — На вихідних ми зможемо, нарешті, трохи тебе побалувати, якщо захочеш. Наприклад, дозволимо поснідати в ліжку…　

— От і чудово! А потім ти почитаєш нам історії про Пітера, Флопсі й Мопсі[18], еге ж? — сказала Кароліна, яка тримала на колінах плетене порося. — А тоді ми погодуємо Ґвен яблучним пирогом і зробимо їй холодні обтирання.　

Леді Аріста поклала кружальце огірка собі на канапку. Там уже височіла гірка з сиру, шинки, яєчні й помідорів.　

— Ґвендолін, на вигляд ти зовсім не хвора. Навпаки, ти наче розцвіла останнім часом і твоє життя так і б’є ключем.　

Отакої! І це попри те, що мої очі злипалися від утоми і вигляд я мала такий, немов мене покусав вовкулака. І тут такі компліменти!　

— Я цілий день буду вдома, — зауважив містер Бернард, — і зможу подбати про міс Шарлотту, напоїти її гарячим бульйоном.　

Коли він це казав, то був обернутий до тітки Ґленди, але я знала, що його слова адресовані мені, і чудово зрозуміла його.　

У тітки Ґленди, як на лихо, були інші плани щодо нього.　

— Я зможу подбати про свою дочку сама. Вам доведеться з’їздити в ательє Волден-Джонс і забрати мої замовлення та костюм Шарлотти, який ми замовили спеціально для майбутньої вечірки.　

— Ательє розташоване в Ізлінґтоні[19], — сказав містер Бернард і стурбовано на мене поглянув. — Тож мені потрібно буде на деякий час відлучитися з дому.　

— Аякже, звісно, — гидливо скривилася тітка Ґленда.　

— А дорогою назад можете купити квітів, — озвалася леді Аріста. — Кілька весняних букетів, які ми поставимо біля входу, на обідньому столі та в музичній кімнаті. І, будь ласка, не треба нічого яскравого та кричущого, жодних остогидлих тюльпанів, на зразок тих, які ви принесли недавно. Більше ніжних тонів: білого, жовтавого та бузкового.　

Мама цьомнула кожного з нас і попрощалася — їй треба було на роботу.　

— Містере Бернард, а якщо ви раптом побачите незабудки, будь ласка, принесіть мені кілька вазонів із цими квітами. Або з конваліями, якщо вони вам трапляться.　

— Це може бути, — кивнув містер Бернард.　

— О, і якщо ви вже зібралися по квіти, містере Бернард, то, прошу, привезіть кілька лілій. Їх можна буде посадити на мою могилку — після того, як я піду до школи хвора, — похмуро сказала я, але мама була вже біля дверей.　

— Нумо, не журися, — спробував утішити мене Ксемеріус. — Шарлотта ніяк не зможе непомітно прокрастися у твою кімнату, якщо цей рудий проноза майже цілий день сидітиме вдома, та якщо і зможе, то нізащо не здогадається відсунути задню стінку твоєї шафи і навпочіпки порпатися в якомусь шматті. І на що вона точно не зважиться, так це на порпання в нутрощах у справжнісінького крокодила. Ти, мабуть, зараз радієш, що вчора вночі я таки переконав тебе розпороти цю тварюку?　

Я кивнула, хоча від згадки про темні кутки та рясне павутиння подумки здригнулася. Звичайно, мої побоювання не могли зникнути так швидко. Якщо Шарлотта здогадується або, можливо, навіть знає напевно, що саме шукає, так просто вона не опустить рук. Я ж з’явлюся вдома ще пізніше, ніж зазвичай, якщо не вдасться перенести цей бал. А може, я повернуся занадто пізно.　

Цікаво, що трапиться, якщо Вартові довідаються, що викрадений хронограф зберігається в нашій домівці? Хронограф, у якому для завершення Кола Дванадцяти бракує лише крові Ґідеона. Моє тіло мов снігом обсипало. Можливо, вони не стримуватимуться, якщо дізнаються, наскільки близько підібралися　до виконання своєї місії. А я… хто я така, щоб приховувати від них те, що, може, принесе зцілення від усіх хвороб людства?　

— Хай там як, а бідолаха, либонь, і справді захворіла, — промовив Ксемеріус.　

— Ага, а Земля — пласка, — голосно бовкнула я. Усі здивовано зиркнули на мене.　

— Ні, Ґвен, Земля — кругла, — приязно виправила мене Кароліна. — Я теж спочатку не могла в це повірити. А ще вона, здається, надто стрімко рухається в космосі.　

Вона відламала хлібця і піднесла шматочок до рожевого поросячого писка.　

— Насправді все саме так, а не інакше. Правда, Маргрет? Бажаєш іще шматочок канапки з ковбасою?　

Нік тихенько захихикав, а леді Аріста при цьому презирливо скривилася:　

— Ми ж установили чітке правило: не брати з собою за стіл ані ляльок, ані плюшевих звіряток, друзів, вигаданих, справжніх — не має значення.　

— Марґрет дуже добре вихована, — мовила Кароліна, обережно сховавши свинку собі під стілець.　

Тітка Ґленда несхвально чхнула. Здається, тепер у неї виникла алергія ще й на м’які іграшки.　

Попри те що Ксемеріус пообіцяв мені стояти за хронограф до останнього подиху (хоча я щиро посміялася, нехай і подумки) і повідомити мені, якщо Шарлотта спробує пролізти в мою кімнату, я все одно думала, що може статися, якщо другий хронограф потрапить до рук Вартових.　

Сумні думки не вирішать проблеми, тож мені треба було пережити цей день і сподіватися на краще. Перший крок: я вийшла з автобуса на одну зупинку раніше і подалася в «Старбакс», щоб бодай якось подолати цю втому.　

— Зробіть мені каву з карамеллю, міцну, як три еспресо, — попросила я хлопчика біля прилавка, а той з усмішкою відповів:　

— Тільки якщо ти залишиш мені за це свій номер мобільного!　

Я ще раз подивилася на нього, цього разу уважніше, і задоволено посміхнулася у відповідь. Хлопець мав темне волосся, а чубчик майже затуляв очі — він чимось нагадував героя (французьких фільмів. Звичайно, парубок виявився не таким красенем, як Ґідеон, з яким я одразу його порівняла.　

— У неї вже є хлопець, — промовив хтось за моєю спиною. Це був Рафаель. Я, насупившись, обернулася, а він підморгнув мені, його