Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я обурено пирхнула і, винувато посміхнувшись, забрала в продавця свій оригінальний напій.
— Хлопця в мене зараз немає, та натомість з’явилася велика проблема… гм… з часом. Попроси мене про це ще раз, роки через два?
— Гаразд, — буркнув хлопець.
— Та нічого він не зробить! — заявив Рафаель. — Готовий закластися, він у кожної симпатичної дівчини просить номер телефону!
Я розвернулась і пішла до школи. Але Рафаель наздогнав мене на вулиці.
— Агов, стривай! Вибач, що завадив тобі з ним пофліртунати, — він підозріло зазирнув у своє пластикове горнятко з кавою. — Цей тип напевно туди плюнув, точно кажу.
Я зробила великий ковток, та миттю обпекла губи, язик і піднебіння. І зараз же замислилася над тим (коли отямилася), як би добре було, якби каву вводили в організм внутрішньовенно, як ліки. Це було б найкращим порятунком.
— Я учора ходив у кіно з цією Селією, — почав розмову Рафаель. — Кадра хоч куди. Вона така гарна й весела, скажи?
— Що? — я скорчила гримасу, а на моєму носі повис шматочок молочної пінки (видно, спілкування з Ксемеріусом давалося взнаки!).
— Нам було чудово разом, — правив далі він. — Тільки не кажи Леслі, бо вона може приревнувати.
Я мимоволі засміялася. Це ж треба — він збирався мною маніпулювати.
— Ну добре. Мовчатиму як риба.
— Гадаєш, вона і справді може приревнувати? — швидко запитав Рафаель.
— Звісно! Вона страшенно ревнуватиме. І це при тому, що в нашому класі взагалі немає ніякої Селії.
Рафаель зніяковіло почухав ніс.
— Тю, а білявка? Яка влаштовує вечірку?
— А-а, Синтія.
— Але я й справді вчора ввечері ходив з нею в кіно, — ображено мовив Рафаель. Шкільна форма з невдалою комбінацією брудно-жовтого й синього кольорів пасувала йому ще менше, ніж нам. Він пригладив волосся і цим жестом раптом нагадав мені Ніка, пробудивши в мені материнські почуття. Я подумала, що Рафаель цілком заслуговує на заохочення за те, що не тримається так само пихато й самозакохано, як його старший брат.
— Я буду намагатися розповісти їй цю історію якнайм’якше, — запропонувала я.
Він боязко посміхнувся.
— Тільки не кажи, що я забув її ім’я… знаєш, краще взагалі нічого не говори… а може…
— Я трохи допоможу, — на прощання я поправила йому краватку. — До речі, вітаю! Сьогодні ти нарешті зав’язав її правильно!
— Це Сінді, — мовив Рафаель і криво посміхнувся. — Так, здається, її звати…
Першим уроком була англійська, і вів його містер Вітмен. Дізнавшись про хворобу Шарлотти, він кивнув, а я не втрималась і, коли почула слово «хвора», зобразила пальцями в повітрі символічні лапки.
— Треба було взяти його з собою, — зашепотіла Леслі, у той час як містер Вітмен роздавав перевірені домашні контрольні, які ми писали минулого тижня.
— Хронограф? У школу? Ти що, здуріла? А що, як його побачить містер Вітмен? У Білченяти одразу станеться серцевий напад. Тільки спочатку він перекаже, певно, своїм корифанам-Вартовим, які мене потім четвертують, колесують або катуватимуть у якийсь інший хитрий спосіб, як у такому разі велять їхні ідіотські Золоті правила. — Я передала Леслі ключ від скрині. — Ось, ключ від твого серця. Взагалі-то я хотіла віддати його Рафаелю, але ж ти на це не згодна.
Леслі окинула мене сердитим поглядом, а потім поглянула туди, де сидів Рафаель, уперто намагаючись не повертати голову в наш бік.
— Повісь його знову на шию. Тільки дивись, щоб Шарлотта в тебе його не відібрала.
— Крав-маґа, — пробурмотіла Леслі. — Про це бойове мистецтво, здається, є якась стрічка з Дженніфер Лопес[20], пам’ятаєш? Вона там добряче відлупцювала у кінці свого жорстокого бойфренда. Я теж не проти цього навчитися.
— На твою думку, Шарлотта могла б просто проломити стінку шафи одним ударом ноги? Можливо, їх із Ґідеоном учили також зламувати замки без допомоги ключа. Напевно, у них був тренувальний семінар з агентом «МІ-6»[21] — жодного залізяччя, лише елегантна шпилька.
Я важко зітхнула.
— Якби Шарлотта знала, що саме ми знайшли, вона точно розповіла б про все Вартовим, — мовила Леслі, похитавши головою. — Тому в неї є лише підозри. Вона думає, що може щось знайти. І це «щось» допоможе їй, нарешті, набути ваги, а тебе затопче в болото на все життя.
— Авжеж, і якщо вона це знайде…
— Дуже сподіваюся, що ви обговорюєте сто тридцятий сонет Шекспіра, — просто перед нами де не взялася постать містера Вітмена.
— Кілька днів поспіль ми тільки про це й говоримо, — зауважила Леслі.
Містер Вітмен здивовано поглянув.
— Ніяк не можу останнім часом позбутися враження, що ви занадто захоплені якимись іншими заняттями, які не найкраще впливають на вашу успішність. Можливо, мені варто скористатися правом педагога й написати листа вашим батькам. Здається, вони вкладають чималі кошти у те, щоб ви вчилися в такому привілейованому закладі, і цілком могли б сподіватися від вас більшої зацікавленості в науці. — Тихо прошелестівши, на парту впали наші роботи. — Якби ви більше цікавилися Шекспіром, це вельми сприятливо відбилося б на творах. На жаль, результат ви показали досить посередній.
— Ще чого! — прошепотіла я жовчно.
Що за нахабство! Спочатку він забирає весь мій вільний час стрибками в часі, примірянням костюмів та уроками танців, а потім ще й кидає мені тут, що я замало працюю на школу?
— Шарлотта довела, показавши тобі чудовий приклад, що можна поєднувати обидва завдання, Ґвендолін, — мовив містер Вітмен, ніби дізнавшись, що я подумала. — Вона завжди дістає «відмінно». І ніколи не скаржиться. Тож раджу тобі брати приклад із такої самодисципліни.
Я кинула лютий погляд йому навздогін.
Леслі підбадьорила мене дружнім стусаном у бік.
— Колись ми зможемо сказати підлому Білченяті все, що ми про нього думаємо. Тільки-но закінчимо школу. Та сьогодні це буде просто марнуванням сил.
— Так, ти маєш рацію. Зараз усі мої сили ідуть на те, щоб не заснути.
Я широко позіхнула, сама цього не очікуючи.
— Ну ж бо, потрійний еспресо, будь ласка, вливайся швидше в кров і мене підбадьор!
Леслі енергійно кивнула.
— Гаразд. Щойно це станеться, ми мусимо кров з носа придумати, як тобі прогуляти цей бал.
— Але ви ніяк не можете захворіти! — заперечив містер Марлі й розгублено сплеснув руками. — Все вже готове. Я геть не уявляю, як поясню це іншим членам Ложі.
— Ви ж не винні в тому, що я захворіла, — пробелькотіла я мляво і насилу виповзла з лімузина. — Та і я теж. Цим заряджає
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смарагдова книга, Керстін Гір», після закриття браузера.