Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

    ***

— Цього тижня відбудеться урочисте повернення королеви до Креортка. Це транслюватимуть усіма телеканалами. Ти повинен передати їй ключі від міста,— говорив Отто.

- Ключі? Ми забирали у неї ключі? — каже Крістоф. - Це смішно, Отто! Усі плюватимуться від неприродної натягнутості стосунків.

- Нехай так. Але королева має повернутися королевою.  Ти ж хотів мирного договору? Ось тепер і викручуйся.

— Та вона за твої заслуги надасть тобі аристократичний титул, — пожартувала Клара.

— Він уже має. Його дружина – герцогиня, – парирував Отто.

— Нічого смішного в цьому не бачу, — закричав Крістоф, — моє особисте життя — це МОЄ особисте життя.

— Ніхто нічого не каже проти, — пішов назад Отто, — просто ти вибрав не найкращий час і не найкращу жінку. Зрозумій, Крістофе, ця фрау вискаче з-під твого крила і насамперед побіжить до журналістів. Розповідатиме, який ти деспот і тиран, як змусив її вийти за тебе заміж. Це не піде на користь твоєму рейтингу. Врахуй, на носі вибори, і ти ходиш дуже тонким льодом.

— Зі своїми проблемами розберуся без вас, — починаючи закипати, огризнувся Крістоф.

«Аж Отто має рацію, — шепотів Морок, — ти маєш змусити Ів мовчати. Вона надто норовлива. Ти маєш бути жорсткішим!».

Крістоф проігнорував внутрішню репліку. Його думки не були тут, не в штабі опозиції взагалі. Він думав про Ів, яка чекає на нього в Ясному Утьосі. Він перевів погляд на годинник, стрілки показували початок сьомого. Яких ось десять-п'ятнадцять хвилин, і він поїде додому.

Легке поколювання в пальцях і затуманений погляд віщували швидке ведіння. Крістоф навіть зрадів тому, що побачить Ів. Але після перших образів радість як рукою зняло. Ів все ще була на вулиці, сильна злива не припинялася. Вона сиділа на лаві під деревом. По тому, як її трусило, було видно, що вона вже добряче змерзла. Ів витирала струмені води з обличчя блідо-синіми долонями. Потупившись в одну точку, вона часто моргала, ніби боролася зі сном. Її сукня промокла наскрізь. Потроху моргання почали сповільнюватися... Ів засинала.

Як ошпарений окропом, Крістоф підскочив з місця, здивував оточуючих. Першим поривом було перенестися до неї, але він схаменувся. Не можна було це робити у присутності сторонніх. Це дуже великий ризик бути розкритим.

— Крістофе, ти куди? — пролунав за спиною голос Клари, але відповіді не було.

Він вибіг на стоянку, де стояла його машина.

- Ключі! - Охоронець кинув їх Крістофу.

На божевільній швидкості Крістоф мчав до Ясного Утьосу, нервово поглядаючи на годинник. Його непокоїло почуття провини за те, що він створив цю зливу. А Морок усередині, відчувши слабину господаря, підганяв його, кажучи, що дівчина сама винна, що треба було замкнути її в кімнаті.

Машину Крістоф кинув біля воріт Утьоса. За межею бар'єру був приємний осінній вечір, переступивши кордон, він опинився по коліна в багнюці. Крістоф шукав очима Ів.

Гидкий дощ відразу припинився. Нікого з будівельників не було, вони пішли кілька годин тому. Ів лежала на лавці і ніяк не реагувала на спробу Крістофа розбудити її. Він узяв її за руку у пошуках пульсу. На щастя, її серце ще билося.

— Вона казала, що цілителі не хворіють, — ледь не плачучи промовила Маріса, — але, мабуть, на переохолодження це не поширюється… Де ж тебе так довго носило, Крістофе?

Замість відповіді він узяв Ів на руки і швидко помчав у замок. В усіх кімнатах, які він проминув, спалахнуло світло, вогонь у камінах спалахував яскравим полум'ям. У холодній будівлі потихеньку нагрівалося повітря, стіни. Навіть свічки створювали тепло.

Крістоф приніс Ів у спальню і обережно поклав на ліжко. Він почав шукати блискавку на червоній сукні, щоб зняти мокрі крижані речі.

— Гей, ти що собі дозволяєш, друже? — заступилася за господарку змія.

— Вона не зігріється у мокрому одязі. Якщо ти маєш руки, можеш це зробити сама.

На морді лускою з'явився хитрий примруж.

— Гаразд… Але я за тобою пильно спостерігаю.

Знайшовши блискавку, Крістоф стягнув сукню, оголюючи пошкоджене фантомними кулями тіло. Ів, наче нежива лялька, ні на що не реагувала. Його руки потяглися до мокрої білизни.

Маріса хвостом ударила Крістофа по руках.

— Ти не забувайся, муженечку, — застерігала його Маріса.

— Я виключно у гуманістичних мотивах.

- Ага-ага. Я так і подумала… Гуманіст.

Після затримки Крістоф швидко стягнув останній мокрий одяг і накрив Ів кількома ковдрами. Морок, як не дивно, мовчав.

Потроху Ів почала зігріватися, її обличчя рожевіло. Крістоф стояв поруч, злившись за свою недалекоглядність. За те, що не залишив нікого, хто міг захистити її. А ще за те, що вона так страшенно вперта!

                                                        ***

— Ну що, прокинулась, бурулька? Ти проспала майже добу, – радісно сказала Маріса.

— Я не бурулька. Що сталося?

- Ти сильно переохолодилася і міцно заснула. Прийшов Крістоф і відігрів тебе.