Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

- До речі, шикарне вбрання, - почувся затихаючий голос чоловіка, перш ніж він зник у натовпі.

- Хто це був? Ви зустрічаєтеся? - Посипалися запитання з усіх боків, і я нарешті змогла відволіктися від думок, що заполонили мою голову. - І чому ти танцюєш із незнайомим чоловіком імператорський вальс? - А ось і батько завітав.

Мені хотілося розлютитися, наговорити йому багато зайвого, але я не змогла. Я все ще пам'ятала те, що сказав мені цей незнайомець, і про що здогадалася сама. Альмір зрадив Ліару, проміняв її на пустоголову Маріанну. А я... а мені пророкували заміжжя з молодшим братом цього зрадника.

"Адже я вважала главу Першого крила чудовою партією для нашої старшенької, порівнювала Лекса з ним, а вийшло...", - струснувши впертими локонами, я подивилася спочатку на свою сестричку, а потім на батька. І він все зрозумів...

Погляд глави сімейства став якимось розгубленим, і навіть крізь маску, що приховувала обличчя, можна було помітити печаль батька. Я досі не знала всієї історії, але здогадувалася, що все це неспроста. Тому, що сталося, мало бути якесь виправдання.

Але чи стане Ліарі від цього легше?

- А давайте веселитися! - Нехай хоча б сьогоднішній вечір запам'ятається легкістю й авантюризмом. А ще в мені жевріла надія, що ніхто не помітив нашого з Великим Лордом короткого мовчазного діалогу і те, що я залишила резонне запитання батька без відповіді. - Нам терміново потрібна Мірайя, адже вона просто майстер у виборі розваг, - як і завжди, я шукала розради у своїй найкращій подрузі.

- Я тільки за! - Астелія першою прийняла нові правила гри, вже явно щось для себе придумавши. - З чого почнемо? - Наша середненька діловито вперлася кулачками в боки, готова кинутися на пошуки пригод.

- Шукаємо красуню в смарагдовій сукні, - я бачила, як тато відступив убік, дозволяючи нам насолодитися останнім вечором свободи.

Щось підказувало мені, що вже завтра все зміниться для кожної з нас, і не факт, що ці зміни будуть позитивними. Принаймні в мене так точно. Не знаю як, але я мала позбутися небажаного заміжжя з ненависним Анрійським.

- Бісове сімейство! - Пробурчала собі під ніс, роздивившись у натовпі шикарну блондинку в зеленій сукні. - Ось я тебе і зловила! - звузивши очі, я кинулася вперед, сподіваючись якнайшвидше опинитися поруч із подругою.

Ось тільки моїм планам не судилося збутися. Тільки-но я відійшла на кілька кроків від своїх сестер, як поруч вималювався ще один незнайомець, який нахабно перегородив мені дорогу.

Медом я для них  намазана, чи що?

- Ходімо зі мною, - чоловік безсоромно вчепився в мою долоню, відводячи мене кудись убік, туди, де виднівся відкритий вихід у сад.

Ошелешена безцеремонною поведінкою невідомого хама, я продовжувала рухатися за ним, ледь встигаючи перебирати ногами. А в той момент, коли я-таки наважилася заперечити, не бажаючи залишатися наодинці з цим нахабою, викрадач все ж різко зупинився, розвертаючись до мене обличчям.

Я бачила палаючі гнівом очі, але ніяк не могла зрозуміти, кому ж вони належать.

- Хто він!? - Рикнув на мене, змушуючи відступити на крок. - З ким ти танцювала!? - Ах, ось він про що...

- Н-не знаю, - відповіла чесно, чим ще більше розлютила свого співрозмовника.

- Сандра! - Чудово, це ще й хтось із моїх знайомих. - Я не жартую... - так і я теж. - Арррр... - чоловік шумно видихнув, але не це злякало мене.

Дивлячись на всі очі на незнайомця, я бачила, як навіть під маскою змінювалися риси його обличчя, стаючи більш хижими, а зіниці звужувалися, перетворюючись на дві тонкі смужки.

Дракон! Справжнісінький! Але... серед нашої знаті не так вже й багато двоіпостасних, а серед моїх знайомих був лише...

- Ваша Величносте! - Вигукнула свою здогадку, все ще не розуміючи, чому імператора так розлютила моя поведінка, адже Ріггард Драгонійський не виявляв до мене жодного інтересу, хіба що з навчальною метою.

- Що? Це був він!? - Вкритий дрібними лусочками чоловік рухався в мій бік, і я чудово розуміла, що він абсолютно себе не контролював. 

Та ще й говорив дивні речі, немов... немов це був хтось інший. А що, якщо це хтось із новозвернених, але ж тоді...

- Н-ні, ви все не так зрозуміли, - мені тільки й залишалося, що задкувати в бік аркади альтанок, серед яких я сподівалася знайти для себе прихисток. - Вам варто заспокоїтися, і ми зможемо нормально поговорити, - мій співрозмовник струснув головою, абсолютно не контролюючи те, що з ним відбувалося.

- Біжи... - вичавив із себе, вчепившись пальцями у скроні. - Сандро, біжи! - Викрикнув, і я помітила величезні кігті, що вмить з'явилися на руках незнайомця.