Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

Святі ховрахи-перебіжчики! Здається, він зараз звернеться, і тоді моя безпека не коштуватиме й ламаного гроша...

- Л-Лекс? - Скинувши маску з обличчя, хлопець нервово смикав трохи відросле волосся, намагаючись боротися з другою іпостассю, що так невчасно збунтувалася.

І нехай обличчя сина Першого Лорда змінилося, але я все ще могла в ньому впізнати того, з ким провела останні чотири роки в академії. Мені було шкода свого одногрупника, адже я чудово знала, що перше обернення приносить нестерпний біль, а йому ще й доводилося стримуватися, аби дати мені змогу втекти. Ось тільки чи могла я кинути свого (не)друга в біді?

- Не опирайся цьому, дай можливість своєму дракону розкритися, - я впевнено зробила крок уперед, сподіваючись на те, що моїх мізерних знань вистачить для того, щоб надати хоч якусь підтримку Анрійському.

- Т-ти що р-робиш? - Із зусиллям вимовив мій суперник, невіряче витріщившись на мене, і зробивши ще один крок назад. - Я н-небезпечний, - ніби я й так не здогадувалася.

Але хіба в мене був вибір?

- Мовчи, і роби так, як я скажу, - усіх дітей Великих Лордів готували до цього з самого дитинства, але навряд чи Орлексіан зараз був готовий використати отримані раніше знання, тож його єдиною надією виявилася ненависна одногрупниця. - Заплющ свої очі й зазирни вглиб себе. Десь там ти маєш побачити тонку нитку зв'язку, - немов читаючи лекцію, я продовжувала наближатися, чітко диктуючи вивчені раніше рекомендації.

- Н-не можу, - хлопець дихав важко, і я помітила червону смугу лусочок, що пробіглася від вуха донизу по шиї.

- "А він буде справжнім красенем!", - захоплена думка закралася в мою голову, але я відразу ж спробувала її позбутися, повертаючись до нагальних проблем.

- Лекс, ти маєш відпустити зв'язок, інакше він тебе зламає, - зізнаюся чесно, мене вже практично почала долати паніка, і я подумала, що було б краще зараз знайти Першого Лорда, і все йому розповісти.

Але як упізнати його серед сотні запрошених? Може, краще звернутися до Його Величності?

Я зробила невеличкий крок у бік все ще відчинених дверей, аж раптом мій (не)друг похитнувся, завалюючись на одне коліно, схопившись при цьому за голову.

- Б-боляче, - прохрипів, і я побачила, як тілом Анрійського пройшлося дрібне тремтіння, і саме це стало вирішальним чинником, що змусив мене загнати свій переляк якнайдалі, подолавши відстань, що розділяла мене з одногрупником:

- Тримайся, - схопила хлопця за долоню, міцно її стискаючи.

- Т-ти з-збожеволіла, - мені здалося, чи в голосі Лекса прозвучало полегшення? - Йяях... РРрррах, - хлопця добряче так струснуло, і я помітила, як його кістки почало вивертати, змушуючи молодого дракона завити від болю.

- От дідько! Що ж робити!? - Поставила я, здавалося б, риторичне запитання, і тим несподіванішою була отримана збоку відповідь:

- Поступитися місцем професіоналу, - поруч із нами опинився вже знайомий незнайомець, який одразу ж почав малювати навколо мого майже нареченого обережне коло.

А я нарешті змогла полегшено видихнути, радіючи тому, що тепер усе точно буде добре.

Але звідки мені це було відомо?

Ріггард Драгонійський

Плани.

Про них варто забути, коли йдеться про Істрійську.

З донькою Шостого Лорда ми познайомилися не так і давно, але ще жодного разу наше спілкування не проходило так, як я його собі уявляв. Почалося все з нашої першої зустрічі, коли дівчині вдалося здивувати не тільки мене, а й звиклих, здавалося б, до всього журналістів.

Далі була та злощасна лекція, під час якої Алісандра ґрунтовно так клацнула мене по моєму коронованому носі. І помітила ж ту нудьгу, з якою я методично повторював один і той самий фокус.

Але найбільше мене вразила та сміливість, завдяки якій ця лисичка пробралася до імператорських апартаментів і влаштувала ціле шоу, намагаючись викрасти один дуже цікавий документ.

Порившись у секретних матеріалах, мені все ж вдалося добути деякі відомості з приватного життя лорда Ольгафа. От тільки представник Ради виявився не таким вже й білим і пухнастим, як мені бачилося раніше. І нехай батько моєї підопічної все ж дуже майстерно постарався замести сліди, але деякі деталі я вловив. А варто було мені копнути глибше, як...

Від роздумів мене відволікла гучна суперечка в саду. Не знаю, що мене змусило простежити за цією парочкою, немов я був ревнивим чоловіком, дружина якого втекла з іншим. Але саме ця моя цікавість стала визначальною у випадку, що відбувався прямісінько на моїх очах.

- Тримайся! - Хлопця я не бачив, зате прекрасно міг розгледіти Істрійську, яка напирала на свого співрозмовника.

Дивно, адже ще буквально кілька хвилин тому вона намагалася позбутися настирливої уваги незнайомця, у якому я відразу ж упізнав спадкоємця Першого Лорда.

- "Треба ж, як все цікаво. Серед одногрупників ці двоє поводяться, немов вороги, а насправді...", - Стоп! А з чого це я так злюся? Ну, корчать мої підопічні із себе неприятелів, мені-то яке до цього діло?

- Т-ти з-збожеволіла, - цього разу мені вдалося розчути голос Орлексіана, і звучав він якось дивно. Так, якби... - Йяя... РРрррах, - Великий Дракон-Предок! Краще б я помилився.

- От дідько! Що ж робити!? - Переживання дівчини передалися і мені, тож я прискорився, намагаючись якнайшвидше опинитися там, де от-от мав перетворитися на дракона один із моїх студентів.

- Поступитися місцем професіоналу, - я вже буквально вибіг на освітлену доріжку, на ходу починаючи плести обережне коло. - Тобі краще відійти, - подивився на зчеплені руки парочки, і це видовище сколихнуло всередині мене якесь дивне відчуття.

- "Зараз не на часі!", - гаркнув на дракона всередині, і той ображено пирхнув, дозволяючи мені зайнятися справою.

Цієї миті головним було допомогти хлопцеві з його другою іпостассю, не нашкодивши при цьому. А з дивним власницьким почуттям ми розберемося трохи пізніше.