Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

- Сандра... - промовив глава сімейства, змусивши мене подивитися йому у вічі. - У мене є для тебе новина, - ой, якось не до душі мені такий ось початок розмови.

- Яка? - А ще щось підказувало, що відповідь мені не сподобається.

- Нещодавно ми поговорили з лордом Анрійським... - ну ось, так і знала, що вся справа в Лексі.

- "Найімовірніше, мій одногрупник-таки поскаржився своєму батькові, а той зі свого боку...", - мій мовчазний монолог перервала дуже дивна фраза, яку вимовив мій тато. Я навіть не відразу зрозуміла її значення.

- Ми зі Станіславом обговорили ваше з Орлесіаном майбутнє весілля. Гадаю, про заручини ми оголосимо на наступних вихідних, а урочистості перенесемо на літо, коли ви обоє закінчите практику в академії, - дар мови якось різко покинув мене, і я стояла, мовчки кліпаючи віями. - Що скажеш? - Дуже своєчасне запитання...

А головне таке, що влучило просто в ціль, бо в мене справді було що сказати на ось таку заяву мого батька.

- Та ви обидва, напевно, з розу... - я так завелася, що не помітила ні появи імператора в залі, ні те, як він дозволив музикантам торкнутися своїх інструментів. Та я навіть мелодії не почула, тому запрошення на танець, що пролунало в ту мить, змусило мене сіпнутися і з сумнівом поглянути на смертника, який з'явився поруч.

- Дозвольте вас запросити... - я дивилася то на чоловіка переді мною, то на шоковане обличчя тата, і зрозуміла...

Зараз, або ніколи.

- Із задоволенням прийму ваше запрошення, - вклала свою долоню в руку незнайомця, і тільки в цей момент розпізнала звуки імператорського вальсу.

Ні-ні-ні... Я ж не могла так накосячити? А що, якщо це Лекс ховається за маскою, і я фактично дала свою згоду на наші з ним заручини?

Повільно, немов мене вели на ешафот, я продовжувала рухатися за своїм несподіваним партнером, встигаючи вловлювати на собі погляди присутніх. Дійсно, не так вже й багато охочих потанцювати знайшлося серед розрядженої знаті. Лише три пари, тож четверта, що з'явилася в центрі залу, одразу ж викликала жвавий інтерес у оточуючих.

Гадаю, багато хто намагався розсекретити імена тих сміливців, хто відкрито повідав про свої відносини, і від кого очікувати запрошення на весілля вже цього сезону. Посміхнувшись своїм думкам, я акуратно скосила погляд, намагаючись хоч щось розгледіти під маскою незнайомця. Але де там, магія повністю приховувала обличчя чоловіка, і я навіть приблизно не могла вгадати ім'я свого партнера.

- Як вам вечір? - Голос теж виявився змінений, принаймні впізнати його було неможливо.

- Цікаво, а головне несподівано. Мені здається, багатьом припала до смаку його таємничість, - мій співрозмовник кивнув у відповідь, продовживши вести в танці. - А вам як? Вдалося когось упізнати серед гостей? - Мені здалося, чи мій партнер поперхнувся повітрям, глянувши на мене при цьому якось дивно, немов я вигадала якусь нісенітницю.

- Кхм... Вас упізнав, це рахується? - Задумавшись ненадовго, я ствердно хитнула головою, і чоловік продовжив. - Якщо уважно поспостерігати, то можна з легкістю впізнати всіх. Питання стоїть лише в тому, а воно мені треба? - Хм... все ж я отримала невеличку підказку.

- Так вже й усіх? - Посміхнулася з хитринкою, бажаючи витягнути хоча б іще один натяк на особистість незнайомця.

- Праворуч від нас танцюють баронет Мілентійський і ліра Астрійська, - я уважно скосила погляд у вказаному напрямку, намагаючись розгледіти парочку. - Хоча мене більше вразили інші, - я простежила за поглядом незнайомця, намагаючись упізнати в тих, хто рухався в центрі залу, когось зі своїх знайомих.

- Невже це ліра Велійська? - Навіть маска не змогла приховати всієї тієї зарозумілої гидливості, з якою глава "Золотокудрих пліткарок" дивилася на оточуючих. А ось її партнера я ніяк не впізнавала, і тепер мене просто гризла цікавість. - Але хто ж із нею танцює? - Видала своє нетерпіння, і вражено застигла, почувши шокуючу відповідь:

- Альмір Анрійський, - бути того не може! 

Адже падкоємець Першого Лорда майже заручений з моєю сестрою... Ні, це просто якась помилка. Хіба міг глава Першого Крила зв'язати себе з цією дурною бахвосткою?

- Кхм... зрозуміло, - я спробувала приховати своє збентеження, але чоловік поруч зі мною його все ж помітив.

Тільки от озвучувати свої думки він не став, "відводячи" мене трохи вбік від воркуючої парочки. Тепер я знала одне: переді мною точно не Лекс, і не жоден із моїх одногрупників. Занадто зріла поведінка. Ба більше, ця людина явно була не з простих смертних. А що як це...? Ні, дурниці якісь у голову лізуть.

Його Величність он стоїть біля трону і з нудьгуючим виглядом поглядає на своїх підданих. Хіба йому є якесь діло до дочки Шостого Лорда? Будь-яка дівчина в імперії радо посяде місце поруч із главою дистрикту, а я...

Ні, у мене є своя мета в цьому житті, і вона явно не пов'язана з цим чоловіком.

- Про що ви задумалися? - Схоже, щось таке відбилося в мене на обличчі, раз мій партнер помітив.

- Про те, хто ж ви такий. Намагалася визначити за характером, але лише ще більше заплуталася, - виклала всю правду, спостерігаючи за реакцією співрозмовника.

І вона не змусила себе довго чекати.

- Кхм... - бідолаха навіть закашлявся. - Невже ви прийняли запрошення на імператорський вальс, навіть не здогадуючись про те, хто я? - Потиснула плечима у відповідь, усе ж сподіваючись на те, що мій партнер відкриється.

А мелодія тим часом добігала кінця, і ось ми вже застигли в останньому па, коли я дивилася в спокійні очі чоловіка навпроти.

- То хто ж ви? - Прошепотіла ледь чутно, на що отримала дивну посмішку у відповідь і таке загадкове:

- Скоро ви про все дізнаєтеся... - губи незнайомця ковзнули по мочці мого вуха, і він одразу ж зник, залишаючи мене наодинці з власними думками.

- "І у що я вкотре вляпалася?", - промайнула в моїй голові здивована думка, перш ніж мене оточили пані нашого сімейства.