Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

Десять років потому

- Ваша Високосте, негайно ж злізайте! Не личить юній лірі лазити по деревах, - я прокинулася від настирливого голосу нашої покоївки, яка чомусь вирішила покричати з самого ранку під вікнами своїх господарів.

- Стеніє, але так не чесно! Ти тільки мені кажеш, що я не повинна робити, а з Ріана ви пилинки здуваєте, - а ось і причина піднятого галасу. Здається, моя донька знову щось накоїла, і нянечки просто не здатні заспокоїти юну принцесу.

- Ріан старший, і вже здатний керувати своєю магією, а ти тільки вчишся, - порятунок моїх нервових клітин прийшов в особі обожнюваного мною чоловіка і батька нашої хитрунки. - Краще пішли маму розбудимо, - почувся його змовницький сміх, і я приречено пробурчала на його заяву:

- Забираю свої слова назад. Ніякий Ріггард не рятівник, скоріше вже мучитель, - усміхнулася власним думкам, прекрасно розуміючи, що він моє справжнє щастя.

А мої бурчання - це всього лише захисна реакція на його жарти. Минуло стільки років, а я все ніяк не могла звикнути до того, що стала дружиною цього нестерпного чоловіка. І кохаю ж, але часом мені хочеться його прибити. Трішечки. Зовсім небагато.

- Мааам? - Думки мої перервав тоненький дівочий голосок, і я помітила чорняву верхівку, що визирала з-за дверей. - А правда, що тато був твоїм викладачем в університеті? - Запитала Анілія, забираючись до мене на ліжко.

- Правда, - ця історія звучала вже сотні разів, але, здавалося, малечі вона ніколи не набридне.

- А розкажеш мені? - Маленькі оченята з цікавістю витріщилися на мене, і я ствердно кивнула, не в силах протистояти милій усмішці своєї донечки.

- Піднявшись імпровізованими магічними сходами на верхній поверх, я обережно озирнулася. Судячи з плану, який мені швидко накидав Барні, апартаменти глави дистрикту виявилися крайніми, і до них із цього боку вело всього одне-єдине  невеличке віконце. Саме через нього ми з тіткою Мірою і збиралися пробратися до свята святих правителя Драконячих Островів... - варто було мені почати свою розповідь, як поруч опинився не тільки винуватець згаданих події, а й Ріан.

Схоже, чоловіки нашого сімейства теж були не проти ще раз послухати про те, як же я примудрилася вдертися в спальню до неодруженого тоді імператора. Утім, я й сама з теплотою згадувала ті дні, коли безтурботні ми могли наважитися практично на будь-яку дурість, не те що зараз...

- "Ваша Величносте, не личить імператриці показувати язика своєму чоловікові", - передражнила я всюдисущу Стенію, яка після мого заміжжя ще дужче взялася за моє виховання.

Кінець