Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

  І Кіра повністю переключилася на цю хвилю, пригадуючи, останні новини, які відбулися у політиці та економіці України. Микита Васильович навіть посміхнувся, наскільки йому приємно все те було слухати. Ну, а потім прийшла медсестра робити уколи і Кіра залишила кімнату дідуся.

  День добігав кінця, а новин ще ніяких не було. Ніхто ще не повернувся додому І Кіра вже почала переконуватися, що й справді щось трапилося. Та надія не згасала і вона вірила, що все буде добре. Тітки Люби, Кіра сьогодні взагалі не бачила, мабуть десь пішла. Та й Оля теж ще не повернулася. Що приховує Оля?

-Я повинна це з’ясувати,- в голос сказала Кіра одягаючи куртку.

  Минуло дві години від тоді, коли Кіра бачила Олю у вікно. Бачила, як та пішла до винного погребу. Кіра вирішила теж пройтися до погребу, можливо щось вийде з’ясувати. Можливо Оля не така вже і нещаслива, як намагалася запевнити її ще зранку на кухні. Можливо ніякий психолог і не потрібний. Кірі зовсім це не подобалося. Якщо Оля і справді тримає її за дурепу, то вона перестане з нею спілкуватися. Невже вона, Кіра могла так помилитися щодо Олі.

  Спустившись до винного погребу Кіра нікого там не застала. Ну звісно, нервово засміялася. Нащо вона розраховувала? Невже на те, що Оля дві години буде сидіти у холодному погребі. Звісно, що ні. Кіра вже зібралася виходити, коли почула, як хтось спускається по сходах. Швидко заховалася за одну із винних бочок, притаївшись.

-Том, може на сьогодні досить вино точити. Ти й так дві пляшки набрав,- почула Кіра голос Олі, яка зверталася до хлопця, який спустився до погребу разом із нею,- розумієш, вже почали запідозрювати.

-А нащо я по твоєму буду жити?- буркнув хлопець скидаючи з голови капюшон своєї чорної куртки.- Олю, ти що мене більше не кохаєш?

-Звісно, що я тебе кохаю. Хіба я не доводжу тобі свої почуття, коли даю тобі гроші і допомагаю обкрадати свою родину. Але треба зупинитися, або хоч пригальмувати і не так часто красти вино,- Оля все ж намагалася зупинити Тома, та той ніби не чув її і підійшов до бочки з вина,- і взагалі вино ще не виграло, воно ще не повністю готове до вживання.

-У мене є клієнти, які купують і таке,- Том почав цідити вино з бочки у пляшки,- кохана не переживай, ніхто нічого не помітить. А мені на щось жити-то потрібно. Може візьмеш у матері ще грошей.

-Вона кожного разу запитує навіщо вони мені. І я вже не знаю, що вигадувати. Том будь ласка йди звідси, бо точно помітять,- Оля щохвилини нервувала ще більше і більше.

-Хто помітить? Ти ж сама казала, що вони поїхали шукати твого племінника. Цей день нам прямо на руку,- Том підставив іншу пляшку,- добре, це остання пляшка. Але грошей ти для мене все ж дістань. Ти ж знаєш, що у мене навіть не має за що продукти купити.

-Я ж тобі щодня їжу приношу,- нагадала Оля,- а взагалі, варто щось міняти. Може ти роботу пошукаєш.

-Так ти мене ось так кохаєш? На роботу женеш,- крикнув Том та знову накинув на свою лису голову капюшон,- між нами все скінчено.

-Том не кажи так будь ласка,- Оля кинулася до нього, намагаючись обійняти,- я мала на увазі, що нам варто бути обережними.

-Ну добре,- Том задоволено обійняв Олю,- я тебе теж кохаю. Я піду, а ти вимкни світло, а то знову забудеш.

  Коли вони покинули погреб, Кіра вийшла із-за бочки і крадькома теж пішла на вихід. У темряві трохи не перечепилася на сходах, але втрималася і не впала. Їй знадобилося декілька хвилин, щоб прийти в себе. Після того, що вона дізналася, зовсім не знала, що думати. Том наглядно маніпулює Ольгою, використовує і грає її почуттями. Кірі стало ще більш шкода Олі. Треба негайно знайти психолога, бо самостійно Олі ніяк не вибратися із-під впливу матері та коханця. А чи варто говорити Тимурові про те хто краде вино? Сказати, це означає зрадити Олю, а приховати правду означає зрадити самого Тимура. Кіра подивилася у нічне небо та нічого не робити вона теж не зможе.

-Добрий вечір,- привітався англійською чоловік, який підійшов з-заду до Кіри,- я приїхав дізнатися чи є якісь новини, чи знайшовся Бед.

-Добрий вечір,- від несподіванки Кіра різко обернулася, але не злякалася,- новин поки немає ніяких. А ви хто?

-Я Пітер,- відрекомендувався чоловік,- я друг Тимура, і наречений Ніколь. А ви мабуть Кіра, українка, дружина Тимура.

-Так,- кивнула головою Кіра,- вони поїхали з ранку і на тому все. Проходьте до будинку, бо на вулиці холодно. Бажаєте чаю чи може кави?

-Я б не відмовився від чаю,- Пітер скинув пальто і пішов слідом за Кірою до каміну,- я телефонував Ніколь, вона не відповідає, а гудки-то йдуть. А ви своєму чоловікові телефонували?

-Ще ні,- Кіра була чесною,- я впевнена, що все буде гаразд.

-А я чомусь невпевнений у цьому. Якщо і справді щось трапилося, то Ніколь цього не перенесе,- Пітер сів у крісло,- хотів з нею поїхати, прямо рвався. А вона сказала ні. Сказала, що поїде з Тимуром, бо це їхній син. Я розумію, що зараз не час для ревнощів, але чомусь накручую себе, що ця ситуація їх зблизить і я втрачу свою Ніколь, а ви свого чоловіка.

-На відміну від вас Пітер, я довіряю своєму чоловікові,- але Кіра вже сумнівалася,- головне, щоб із Бедом все було добре.

-Нам лишається тільки чекати… Чую гул машин. Мабуть вони приїхали…