Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

  До будинку зайшли Бед та Андре. Бед виглядав доволі збентежено, а Андре навпаки спокійно і радісно. Не встигли вони зайти, як тітка Люба з Олею вибігли з кухні і кинулися їх обіймати. Кіра з Пітером теж підійшли.

-Слава Богу живий,- тітка Люба ще раз обійняла Беда,- налякав майже до смерті. Що з тобою трапилося?

-Я теж радий вас всіх бачити,- відповів на те Бед,- нічого такого катастрофічного не сталося. Ми з друзями трохи заблукали в лісі. Хотіли вибрати більш затишне місце для пікніка. Мобільного зв’язку там не було. На те що заблукали, ми звернули вже увагу, коли збиралися додому. Та я впевнений, що ми запросто знайшли б правильний шлях і трохи б пізніше повернулися. А то я не встиг трохи затриматися і вже цілі пошуки влаштували, і такий скандал. Зганьбили мене перед друзями.

-Ми за тебе переживали,- поправив Андре,- ти повинен радіти, що в тебе такі батьки.

-Їхній контроль переходить всі межі, особливо мамин. Тато ще якось не так, і це тільки тому, що він живе в іншій країні. Жив би він з нами, то переконаний, що я б щовечора відчитувався перед ним. Та мені вже вісімнадцять,- продовжував обурюватися на батьків Бед.

-А де зараз твої батьки?- запитав Пітер у хлопця.

  Та замість Беда відповів Андре:

-Тимур продовжує заспокоювати Ніколь. Вона дуже перехвилювалася, що ще й досі не може ніяк опанувати себе. Мені її так шкода. Та в Тимура добре виходить втішати її, весь час пригортає до себе, обіймає, говорить заспокійливі слова. Ну добре, я вже піду. Головне, що все обійшлося. Люба, подбаєш про свого чоловіка? Я б не проти випити келих вина.

-Звісно подбаю мій коханий Андре. Я миттю тобі наллю найкращого червоного вина, яке тільки у нас є,- тітка Люба обійняла свого чоловіка, а потім знову Беда,- ти більше нас так не лякай. Мий руки і сідай вечеряти. Ти мабуть дуже зголоднів.

-Обіцяю бути обережним. А їсти я точно не хочу, бо ми заїжджали до ресторану і там повечеряли. Але під час вечері мені теж доводилося вислуховувати моральну проповідь,- відповів Бед.

  До будинку зайшли Ніколь з Тимуром. Вони виглядали вистежено і змучено. Від сліз у Ніколь почервоніли очі, але посмішка злегка грала на її вустах. Тимур обіймав за плечі свою колишню дружину і був ще розлючений.

-Бед, без мого відома з цього будинку ні кроку,- сказав Тимур синові,- взагалі, до завершення канікул будиш віднині сидіти вдома. А потім я тебе особисто відвезу до університету. Ти зрозумів мене?

-Тату це вже занадто,-буркнув незадоволено Бед,- я вже дорослий.

-Бед, я зрозуміло сказав чи ні?- Тимур підвищив голос.- Ти скоро свою матір до інфаркту доведеш.

-Добре, буду сидіти у своїй кімнаті,- погодився Бед подивившись на своїх батьків.- Я можу йти?

-Йди,- кивнув головою Тимур.

-Почекай синку,- Ніколь підійшла до Беда та поцілувала його декілька разів,- я тебе так люблю.

-Я теж тебе мамо люблю, я всіх вас люблю,- Бед взаємно обійняв свою маму,- але не треба все так драматизувати. Я піду.

-Йди,- не встигла Ніколь відступитися від сина, як до неї підбіг Пітер і міцно обійняв її.

-Моя кохана Ніколь, я так переживав,- Пітер хотів поцілувати наречену та вона ухилилася,- я така виснажена. Поговоримо завтра. А зараз я піду до себе, а ти їдь додому.

-Може я залишуся з тобою,- наполягав Пітер.

-Побачимося завтра,- і Ніколь попрямувала до сходів, і вже біля них обернулася та посміхнулася до Тимура і це не залишилося непомітним для Кіри, яка так і продовжувала стояти в стороні.

  Пітер тяжко зітхнув, провівши рукою по своєму білявому чубі та взявши до рук пальто почав одягатися, а потім звернувся до Тимура, який не зводив очей з Ніколь.

-Я радий, що все обійшлося.

-Дякую Пітер, що ти приїхав підтримати нас,- Тимур потиснув руку другові,- відтоді, коли я приїхав сюди, у нас якось не виходить зустрітися та поговорити. Та ми обов’язково це виправимо.

-Я піду,- кивнув засмучено Пітер,- на добраніч вам.

  Всі розійшлися, і у вітальні залишилися стояти тільки Тимур з Кірою. Вона підійшла до нього та обійняла.

-Я теж рада, що з вами всіма все добре,- сказала вона.- Може чаю тобі заварити?

-Ні, не треба чаю,- Тимур обережно звільнився з обіймів Кіри,- я хочу прийняти душ, впасти на ліжко і поспати. Цей день був неймовірно тяжким. Ти до дідуся заходила?

-Так заходила. Розповідала йому про Україну.

-Ну, я піду.

-Звичайно,- у Кіри з’явилися сльози на очах та вона їх подавила, намагалася не показати йому, як їй неприємна така холодність з його боку.

  Кіра ще декілька хвилин на самоті постояла серед вітальні, намагаючись подолати розчарування та зрозуміти причину такої перемінної поведінки Тимура. Невже, він так швидко охолонув до неї? Невже у нього знову спалахнули почуття до колишньої дружини? Кіра присіла на диван у вітальні, щоб трохи заспокоїти свої нерви, а вже потім йти до кімнати. Навіть не знає, як себе тепер поводити далі. А якщо Тимур захоче повернутися до Ніколь, то він запросто може це зробити. Бед буде щасливий бачити батьків разом. Мабуть це найголовніше, а вона якось вже переживе. Звісно, що боляче… Ще пару хвилин потому вона була впевнена, що в неї з Тимуром віднині романтичні стосунки. Гадала, що між ними більше ніж пристрасть. А воно, мабуть, то був просто секс. А що тепер робити з почуттями, які вона відчуває до нього?

  Кіра тихенько зайшла до кімнати, бо була переконана, що Тимур вже спить. Так і вийшло. Вона переодягнулася в піжаму і теж лягла у ліжко. Їй так хотілося доторкнутися до нього, обійняти… Та подавила у собі ці бажання.

  Вранці, коли прокинулася Тимур вже майже одягнувся, було помітно, що він поспішав.

-Доброго ранку соня,- посміхнувся до неї Тимур,- мені сьогодні треба у місто, то ти не сумуй тут.

-Хотіла тобі дещо розповісти,- Кіра протерла очі,- вчора я бачила…

-Котику, мені немає коли тебе вислуховувати. Поговоримо ввечері,- і Тимур вийшов з кімнати поспіхом зачинивши за собою двері.