Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

  Коли Кіра зайшла на кухню, то дізналася, що Ніколь, Тимур та Андре поїхали на пошуки Беда.

-Сподіваюся, що з ним буде все гаразд,- сказала Кіра Олі, сідаючи поруч з нею за стіл, щоб теж попити кави.

-Бед, не вперше десь затримується,- запевнила Оля,- мабуть пікнік з друзями затягнувся. А може ніяк не може розстатися зі своєю дівчиною. Тільки треба йому було матері передзвонити, бо Ніколь прямо божеволіє, коли щось виходить з-під її контроля. А Бед не любить, коли його аж занадто контролюють. Він запросто може сказати батькам, ні і робити те, що вважає за потрібним. На відміну від мене у нього є стержень самовпевненості та незалежності.

-А що тобі заважає бути незалежною?- з обережністю запитала Кіра відпиваючи каву.

-Мені важко відповісти на це запитання,- відразу сказала Оля, а потім додала,- мабуть надмірна опіка моєї матері призвела до того, що я не можу ніяк наважитися на самостійне життя.

-А може ти і не прагнеш,- Кіра відверто виказала свою думку,- може тобі так зручніше, тобто так як є зараз і ти просто не хочеш нічого міняти у своєму житті. І зовсім не тому, що тобі хтось не дає чи забороняє. Ти обурюєшся на оточуючих,  на свою маму, звинувачуєш всіх крім себе саму. Не ображайся, що я так кажу. Якщо ти хочеш змінити своє життя, то бери і міняй, дій, щось нарешті роби. Встанови свої межі та правила і чітко дотримуйся їх.

-Але якщо я буду суперечити своїй мамі, вона буде на мене ображатися  і мені не дасть спокою моє відчуття вини перед нею,- зізналася Оля.

-Ти доросла людина і ти повинна знайти спосіб з цим впоратися. А може тобі варто записатися на прийом до психолога. Звичайно… Треба знайти хорошого психолога,- Кіра співчутливо подивилася на Олю,- не соромся до нього йти на прийом. І якщо хочеш я піду з тобою. Я хочу тобі допомогти стати незалежною і водночас мати гарні стосунки з мамою. Я думаю, що твоя мама повинна нарешті зрозуміти, що ти виросла. Побачити, що ти цілком самостійно можеш приймати правильні рішення. Треба переконати твою маму в тому, що вона може тобі довіряти.

-Я боюся психологів, але я б не проти їхньої допомоги,- погодилася Оля з Кірою,- тільки мабуть мама не дозволить, навряд чи вона захоче, щоб я ходила до них на прийом.

-Головне, чого хочеш ти. Скажеш мамі, що тобі це необхідно. Що ти цього потребуєш. І вона не буде проти, бо вона ж хоче для тебе як краще,- Кіра не втрачала надії переконати Олю.

-Згодна,- Оля твердо кивнула головою встаючи із-за столу,- якщо я хочу змінити своє життя, то я повинна діяти. Але ти Кіро маєш бути зі мною, бо самій мені не впоратися. Дякую тобі.

-Дякувати будеш потім, коли знайдемо підходящого психолога. Тільки шкода, що я не розумію французької і зовсім не знаю де що знаходиться. Я тільки можу бути поруч з тобою,- Кіра теж підвелася із-за столу.

-Те що ти будеш поруч, це робить мене рішучою,- Оля обійняла Кіру,-щойно з’явиться вільна хвилина і я розпочну пошуки кращого психолога у Реймсі. Мені не вистачало такої подруги, яка б мене підштовхнула до цього.

  Згодом Кіра піднялася у кімнату дідуся Микити Васильовича. Саме в цей час він спав, а доглядальниця попросила Кіру посидіти біля нього, поки вона сходить на кухню. Дівчина звісно погодилася і присіла на стілець, який стояв поруч з ліжком. Подумала про Тимура, про те, як було добре з ним. Їй би хотілося, щоб між ними і надалі були такі стосунки. Сподівалася, що з Бедом буде все гаразд і вони всі разом повернуться додому.

  Якось до сьогоднішнього дня Кіру не так сильно хвилювала присутність колишньої дружини Тимура, то відтепер це почало дратувати. Звісно, що Тимур не може повністю відмовитися від спілкування з Ніколь. Адже їх пов’язує спільна дитина. Але ця дитина вже доросла. Кіра відігнала від себе думки про те, що Тимур може повернутися до Ніколь. Аби хотів, то давно це зробив би. А ще у Ніколь є наречений, то не має чого хвилюватися.

  Але ж ні, Кіра продовжувала дразнити себе думками, що поруч з її чоловіком знаходиться його колишня дружина. З її чоловіком? Перепитала Кіра сама в себе посміхаючись. Не варто забувати, що в них фіктивний шлюб. Що між ними є домовленість. Так, вони були близькими, але це зовсім не означає, що відтепер вони по-справжньому пара. Тимур їй не зізнавався у кохання та й вона сама не говорила йому, що кохає його. А чи кохає вона його? Кіра встала та підійшла до вікна розмірковуючи над цим запитанням. Відчуває до нього пристрасть, у неї з’явилося бажання проводити з ним поруч якомога більше часу. Їй хочеться турбуватися про нього і весь час думати про нього. І від кожної думки так приємно і ніби метелики порхають у душі. А хіба це не кохання? Так, вона кохає свого фіктивного чоловіка.

  Кіра подумала, що вперше не хоче відпускати від себе чоловіка. Хоче завжди бути з ним. А чи відчуває до неї Тимур те саме, що вона відчуває до нього. Чи кохає він її, чи все ж таки скаже їй до побачення щойно вони повернуться в Україну. За вікном стояв туман і Кіра вдивляючись у нього помітила Олю, яка намагалася непомітно пробратися до винного погребу. І тут Кіра відразу пригадала кому належить той силует та фігура, яку бачила вчора. Невже злодійка Оля? Але навіщо це їй потрібно? І хто та інша людина, яка була з нею?

-Водички,- почула голос дідуся, який прокинувся і відразу почав кашляти.

-Вже подаю,- вона допомогла напитися хворому води та поправила подушки під його головою.

-Ти…

-Я Кіра, дружина вашого онука Тимура,- нагадала вона Микиті Васильовичу.

-Як шкода, що мої очі затуманені,- дідусь знову закашляв, а заспокоївшись запитав.- А де Тимур?

-Він поїхав у справах. Та ви не переживайте. Він відразу ж, коли повернеться зайде до вас,- відповіла Кіра.- Може вам щось ще подати чи принести?

-Нічого не треба, ти краще сідай та розкажи мені про Україну. Що там змінилося за останні роки та що нового у політиці,- попросив Микита Васильович,- так хочеться послухати розповідь на моїй рідненькій мові. Розповідай не мовчи онучко…