Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

Я прокинулася, відчуваючи його погляд. Ми лежали в тій самій позі, в якій заснули. Точніше, заснула я. За виглядом Артура не було схоже, що він спав хоч хвилину. Проте втома на його обличчі тьмяніла перед всесвітом інших почуттів. Щемливою ніжністю, змішаною з диким голодом, що палав у сірих очах. Раніше рідкісні проблиски, а тепер ось абсолютна наповненість. Ніхто ніколи не дивився на мене так. Жадібно, жадобно,  ніби бажаючи зжерти і водночас боячись навіть доторкнутися. Його погляд притягував магнітом – не відірватися, та я й не хотіла. Давно вже не хотіла, хоч скільки чинила опір, пригнічуючи в собі бажання, що спалахує від кожного його доторку. Короткого, безневинного, без найменшого однозначного натяку, навіть коли обіймав, а все одно наповненого пристрастю, яка жарко зливалася з моєю в передчутті.

- Поспи ще, - сівшим голосом промовив Артур.

- І не подумаю, - професійний обов'язок вирвав мене з обіймів чоловіка. - Ми просто зараз поїдемо робити знімок.

- А якщо я відмовлюсь? - неохоче відпустивши, Артур насмішкувато зігнув брову.

- Як знаєш. Але тріщина може поглибитися і трансформуватися в перелом, а він без адекватного лікування загрожує необхідністю оперативного втручання з подальшою тривалою реабілітацією або, в гіршому випадку, частковим позбавленням рухливості. З тим, що це права рука...

- Гаразд, я зрозумів, - він різко зіскочив з ліжка і скривився від болю.

- Ребра теж, - кинула, виходячи з кімнати.

Артур слухняно пройшов усі призначені мною обстеження. Від того, як ми з ними затягли через те, що я не потягла його до клініки відразу, було не по собі. Але, на щастя, внутрішні органи виявилися цілими. А ось рука та ребро були зламані, хоч і без уламків.

- Як ти мене уявляєш на зустрічах із довбаним гіпсом? - "Для вигляду" обурився Артур. Наче йому було не однаково, - На обличчі хоч заживе скоро...

- Ага, тижнів за два, як мінімум. Варто було думати про це до того, як виходити на ринг, Артуре Дмитровичу, - підіграла я. - У вашому віці кістки вже не такі міцні, варто було б це враховувати. Все-таки вже не двадцять років.

Після повернення ми попрямували обідати. Від нервів шматок не ліз у горло, але Артур був непохитний. Я здолала половину порції овочевого рагу та оголосила, що на цьому все. Мені ж "як лікареві" видніше. Аргументів проти цього не знайшлося.

- А прогулятися - то можна, як вважаєте, лікарю?

- Не може бути й мови, вам наказано дотримуватися постільного режиму.

- Невже?

- І цілковитого спокою.

Ми піднялися до нього, і я увімкнула милу романтичну казку на ноутбуці.

- Тільки позитивні емоції, - невинним тоном вимовила, насолоджуючись його виразом обличчя. Тим, що він не приховував емоції навіть з таких дрібниць.

Збігавши на кухню, зробила нам пару бутербродів під голосіння Марини Павлівни про те, що це її робота. Коли повернулася, Артур спав. Обережно влаштувавши тарілку на тумбочці, я залізла в ліжко.

- Елізо ..., - сонно пробурмотів чоловік, обіймаючи мене. Я зменшила яскравість екрану до мінімуму і, одягнувши навушники, все ж таки включила фільм.

- Думаєш, насправді він теж зміг би стати прекрасним принцом для неї? - коли пішли фінальні титри, спитав Артур.

- Так і не дала тобі поспати, так?

- Витрачати такі хвилини на сон, - посміхнувся чоловік. - Так що?

- Думаю, насправді він не був би ні чудовиськом, ні прекрасним принцом.

- Еталон, що не існує у природі. Пам'ятаю. Ось тільки це не так, бо я вже бачив один.

Цю ніч також ми провели в одному ліжку. Просто заснули разом за переглядом чергового, вибраного мною фільму. Вранці на мене чекав величезний букет півоній та повідомлення, що Артур поїхав "у справах" і просив "лікаря проявити милосердя".

Перші квіти для мене. Раніше не дарував. Замість приємних банальностей повертав мені мене частинками. Починаючи з роботи і закінчуючи почуттям, що повстала з попелу. Не стала колишньою – адже це просто неможливо. Але народилася заново поряд із ним.

Минуло два тижні. Артур "слухняно" працював удома, передаючи через Віталія ті інструкції, для яких було мало пошти та телефону. Як виявилося, проспавши всього одну ніч разом, наступні я ледве могла засинати на самоті. Судячи з темних кіл навколо очей, ніяк не пов'язаних з наслідками бою, Артуру теж не дуже добре спалося. І ще однією причиною проблем зі сном в обох випадках, впевнена, було те, ми обидва не знали, як поводитися після того ранку.

Все мало б стати простіше, але вийшло навпаки.

Адже одна розмова, хоч скільки було відкрито і сказано, не могла затьмарити всі ці місяці. Наповнені недомовленістю, взаємними образами та взаємним же тяжінням - фізичним та емоційним, що ретельно заперечується з обох сторін.

- Елізо, у тебе все гаразд? - напруга, що виходила від Алекса передавалася мені щоразу, як я дозволяла собі задуматися про причини. Ми стояли на балконі в лікарні, насолоджуючись заходом сонця. У місті через відсутність висоток з кожної точки неймовірний вид.

- Алексе, що саме ти маєш на увазі? Вже точно не наявність проблем на роботі.

- Те, про що забажаєш розповісти, - він притулився спиню до поручня, і тепер ми стояли майже навпроти.

- У нас виходять дивні стосунки, не знаходиш? - хоч з кимсь варто було розібратися прямо зараз. - Твоє завдання - мене охороняти, в тому числі, стежити, щоб не втекла, а моє - робити те, що ти наказуєш з цією метою. Ще ми можемо обговорювати погоду та роботу – будь-які теми, які не стосуються причин, з яких ми знайомі.

- Я хочу звільнити тебе, - сказав палко настільки, що я здригнулася. Зустрілася поглядом з палаючими очима чоловіка. Про те, чим було це полум'я, я не хотіла думати. Знала тільки, що це може стати проблемою, - але не можу поки що, Еліза. Занадто багато влади...

- І не треба! Я не бранка, - перебила я.

- Повелася все-таки, - пильно подивившись мені в очі, промовив хлопець. - Серйозно думаєш стати його жінкою чи навіть дружиною? Перетворитися з трофею на матір спадкоємців та супутницю життя?