Читати книгу - "Невдячна іграшка"

О, боже! Який він кумедний, той Стас. Та я згідна на поцілунок на брудершафт і не тільки, а на справжній дорослий теж, але ж він не пропонує… І я лиш кажу:

– Я ризикова дівчина, затям! 

– Розумію, але для безпеки треба знати того, з ким ідеш  на ризик. Це важливо, – каже мій прагматичний адвокат. А мені так хочеться, аби цього разу він не думав про наслідки, а просто поцілував мене. Але точно знаю, впевнена, що він цього не зробить. Крім того, це моє бажання, не його. Він дорослий і, як я тепер точно знаю, у нього є з ким цілуватися на законних підставах. Та все ж мені так хочеться сказати йому щось хороше.

– Знаю, але певна, що тебе це не стосується. Ти надійний, тобі я можу довіритись. Вже переконалась, – те, що я зараз йому кажу, чиста правда, попри все моє нерозуміння певних моментів його поведінки. Напевне так треба, Стасу видніше.

– Дякую за ці слова. Потішила, – посмішка Станіслава така заворожлива. – Валю, це ще не все. У твоїй справі є один момент, він важливий.

– Який саме? – цікаво про що він.

– Ти ще неповнолітня, тому не можеш залишатися без піклувальника до повноліття, – вираз обличчя мого адвоката такий серйозний. Цікаво, що ж він придумав?

– І що ти пропонуєш? Ти хочеш стати моїм піклувальником? – питаю прямо, за звичкою. – Я не проти!

Обличчя Станіслава знову прояснюється в тій його фірмовій заворожливій посмішці, але серйозність не зникає:

– Валю!

– Що? Я не почула відповіді. Мені тепер називати тебе татком?