Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

  Лорен.

     Два роки тому.
    Нью-Йорк.

    Я нарешті почала повертатись до нормального життя, хоча багато чого так і не хотілося робити, але все ж таки. Моєю опорою та групою підтримки стала Беатріс. Для мене вона наче сестра. Всі ці пів року, вона завжди була поруч чи фізично, чи на зв’язку через пошту. Тож я завжди знала, що я в будь яку хвилину, можу поговорити з нею і посміхнутись.
   Коли батьки взнали, що я в депресії, вони покинули все і прилетіли, щоб бути зі мною. Тож я ніколи не була сама. Мені пощастило, що моя родина, моя ліпша подруга були поруч і я змогла викарабкатись на поверхню через стан в якому нічого не хочеться.
   — Мила, може поїдеш з нами? — Запитала мама, поправляючи свої чорні локони, дивлячись у дзеркало. Вона неймовірної краси жінка. Чорне волосся, вишневі губи та сині, як океан очі. В свої п’ятдесят п’ять вона виглядала, наче їй тридцять. Струнка, тендітна і мега сексуальна.
   — Ні, матусю. Дякую, але джунглі чи Антарктида, - це поки що не моє. Може згодом. — Засміялась я.
   — А може все таки? — Засміявся тато.
   Я обернулась і подивилася на статного, сивоволосого чоловіка, який був і досі в формі. Батько старший за маму на три роки і вони наче заморозились в тій самій Антарктиді на віці тридцять плюс. Його блакитні очі і чіткі губи посміхались нам з мамою.
   — Е-е-е… ні. Дякую, дякую.
   — Ми не хочемо тебе залишати одну. — Мама торкнулась мого обличчя своєю теплою долонею.
   — Матусю, все добре. Я ніколи не можу бути одна – ви завжди поруч, навіть коли на іншому кінці світу. Зі мною все вже добре, завдяки вам та Беатріс – я знову – я. — Наша трійка обійнялась і я мала відпускати батьків на якусь із гір невідомого мені місця. — Люблю вас.
   — А ми тебе любимо, наша маленька Лорен. — Тато поцілував мене у чоло.
   — Люблю тебе доню. — Мама цмокнула мене у щічку. — До зустрічі.
   — До скорого, доню.
   — До скорого, мої любі.
   Тато відчинив двері і я з посмішкою побажала їм знайти скарб.
   Зачиняючи за ними двері, я почула, як вони зізнаються одне одному у кохані. Я теж так хочу.
   Підійшовши до вікна, я помахала батькам, які сідали у таксі. Їхні посмішки зігрівають мені серце, і я знаю, що тепер все буде добре.
   Авто поїхало.
   Увійшовши до кухні, я заварила собі каву, і всівшись на стілець, почала розмірковувати, щоб я хотіла змінити у власному житті. Я знала відповідь – мені просто слід відпустити ситуацію і жити. Мені слід просто жити і насолоджуватися кожним днем.

   Теперішній час.
  Прованс.

   Сьогодні ми кружляємо Провансом. Захват неймовірний. Аромати та краса Раю – от як я можу описати Прованс. Я приросла до нього усім своїм корінням – це мій дім. Тео ще не знає, але я вже почала домовлятись про те, щоб продати своє житло в Нью-Йорку, домовитись зі своїм агентом працювати лише в Провансі і остаточно оселитись з ним на віллі Ламбер. Звичайно, для цього всього нам слід злітати до Нью-Йорка.
   — Тео… — Я вдихала аромат трав і наповнювалась спекотним сонцем до якого я вже звикла. Здавалося, що навіть самі мешканці Провансу до нього так не звикли, як я – що ні на є справжня американка. — Це все прекрасно. Обожнюю це місто. І навіть звикла до тієї швидкості, з якою ми завжди їдемо. — Засміялась я.
   — Я це помітив. Бо в першу нашу поїздку, я гадав що оглухну.
   Я весело його стукнула ліктем у бік.
   — Ой, можна подумати я так кричала.
   — Ні.
   — От бачиш. — Заплескала я в долоні.
   — Ти кричала сьогодні піді мною. — Він підморгнув мені.
   Мої щічки почервоніли. Я згадала, як ми сьогодні кохалися на підлозі у кухні. Це було спекотно та голосно… дуже голосно.
   — Знаю… знаю…
   — Люблю слухати, як ти співаєш.
   — Все завдяки тобі. — Я цмокнула його у щічку якраз тоді, коли він повертав убік.
   — Погуляємо вуличками Лакосту*?
   — О, так! — Я засяяла немов новорічна гірлянда. Захват переповнював мої груди.
   Тео зупинив авто.
   Через кілька хвилин після диких та ненаситних поцілунків, ми вже блукали мальовничими вуличками Лакосту. Маленька селище між Менерб та Боньє**. Ці неймовірні кам’яні вулички; старі будиночки; квіти та розкішні краєвиди – зачаровують та закохують у себе. Метелики, які пурхають довкола квітів, аромат буянь – утворюють казку. Все це завершують руїни замку самого Маркіза Де сада***.
   — Саме тут відбувалася найвідоміша із оргій Де сада.
   — Чоловік відпочивав на славу. Нічого не скажеш! — Моєму здивуванню не було меж.
   — Ті жінки, з якими розважався він і його друзі, на наступний день пішли до поліції, але вони скаржилися не на оргію, а на те, що їх нагодували забороненими афродизіаками і через це у них розболівся живіт.
   — Нічого собі! — Я розсміялась.
   — В цьому замку було багато чого. — Підморгнувши Тео, схопив мене за руку і притягнув в обійми. — А тебе можна нагодувати афродизіаком та відшмагати різками?
   — Почнімо з того, що ти мій афродизіак, а що до другого… можеш мені поплескати по сідницях.
   — Реально?
   — Ага. — Я вкусила його за нижню губу, і потягнувши за неї, грайливо посміхнулась.
   — Швидко на віллу.
   Ми розреготались і знову рушили околицями міста. Ми довго-довго гуляли, згодом відвідали ресторан, повечеряли і рушили вечірнім Провансом до своєї вілли.
   Повернувшись додому, я натякнула Тео, що готова до рожевих сідничок, і він перекинувши мене через плече, поніс мене до нашої спальні. Де немає табу – є лише кохання, насолода та безмежна довіра.

**********

    Наступного ранку, коли ми з Тео завершили сніданок, і він поспішив на виноградники дати вказівки перед нашим відльотом до Нью-Йорку, я вирішила написати своїй подрузі і родичці Беатріс.

   Лорен.
   Тема: Ми їдемо до Нью-Йорку.
   Привіт, моя люба!
    У мене неймовірна купа новин!
    І вже завтра я зможу все тобі розповісти особисто.
    P.S. Люблю тебе.
    Твоя подруга Лорен.
  
    Беатріс наче сиділа біля ноутбука. Її відповідь прийшла рівно через дві хвилини. Я вишкірилася на всі тридцять два. Обожнюю листуватись з Беатріс, це моя енергія. Моя люба подруга, а тепер і родичка – це безкінечний оптимізм, яскраве сонечко та неймовірна підтримка.
   Відкривши її листа, я вся засяяла.

   Беатріс.
   Тема RE: Ми їдемо до Нью-Йорку.
   Що? Ви з Тео летите до Нью-Йорку?
   Завтра?
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Беатріс.

   Лорен.
   Тема RE RE: Ми їдемо до Нью-Йорку.
   Так! Так! Так!
    Завтра ми будемо вже в Нью-Йорку.
    Як тільки відпочинемо, я одразу тебе наберу.
    До зустрічі, моя люба.
    P.S. Люблю тебе.
    Твоя подруга Лорен.

   Беатріс.
   Тема RE RE RE: Ми їдемо до Нью-Йорку.
   Чекаю! З нетерпінням чекаю на вас.
    До зустрічі, моя люба.
    P.S. Люблю тебе.
    Твоя подруга Лорен.

   Наші дні.
  Нью-Йорк.

  Цілий день після прильоту, ми з Тео не вилазили з ліжка, - звичайно після того, як прийняли душ. Я відвикла від такого надмірного гаміру автівок, потоку людей та лагідного сонця. Я вже хочу назад до тиші та усамітнення разом з Тео. Мені подобається наш ідеальний світ, де ми на своїй віллі, їмо смачну їжу, п’ємо вино,… розмовляємо та безкінечно цілуємося та кохаємося. Хочу як найшвидше все залагодити і повернутись ДОДОМУ ДО ПРОВАНСУ.
   Перед тим, як все вирішувати з видавництвом, агентом та квартирою, я хотіла зустрітись з Беатріс.
———————————————————
 *Лако́ст муніципалітет у Франції, у регіоні Прованс-Альпи-Лазурний Берег, департамент Воклюз.
*Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад. Відоміший, як Маркіз де Сад -французький письменник, філософ і учасник Французької Революції. Найголовнішим принципом життя вважав можливість досягнення найвищої особистої насолоди.