Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

   Доки Тео спав, я швидко вмилась, одягнулась і поспішила в магазин, щоб купити продуктів для вечері. Холодильник пустий, а мій чоловік голодний. Так не піде.
   Я написала коротку записку і поклала на подушку:
 
«Милий, я в магазин, він через дорогу, тож не хвилюйся.

Пів години і я буду вдома.

Твоя Лорен».

   Вийшовши на вулицю, я очманіла від того гаміру та потоку людей, які кудись поспішали. Я теж жила колись таким швидким життям, в якому я навіть пригальмувати не могла. А зараз – я хочу тиші та Провансу. В моїх планах за тиждень повернутись ДОДОМУ.
   Я перебігла дорогу, і опинившись біля магазину, швидко влетіла в нього, щоб як найшвидше скупитись. Що я тільки не набрала. Тепер питання стояло в тому, як я допру ці всі пакети?
   Підкотивши свій візок до каси, я важко зітхнула, уявляючи, як несу пакети. Розраховувавшись, я взялась за пакети, але сильні чоловічі руки вихватили їх в мене.
   Тео… мій Тео.
   Я підняла погляд з сексуальних, жилястих рук на неймовірне обличчя, на якому вже красувалась ямочка на щоці.
   — Привіт, коханий.
   — Привіт, кохана. Як ти могла піти без мене? — Його брови зійшлися на переніссі і він подивився на мене з під них.
   — Я ж швиденько… я ж написала. — Винувато посміхнувшись, я торкнулась його щоки, і в цю мить, його обличчя розслабилось.
   — Ти гадаєш нормальним волокти такі важкі пакети?
   Я похитала головою.
   — Ні.
   — Отож-бо й воно. Добре, що я зараз побачив записку.
   — Дуже добре. — Посміхнулась я, і встаючи навшпиньки, швидко поцілувала його в смачні губи. — Дякую, мій коханий.
   — Пішли. Буду тебе карати. — Він підморгнув.
   Я задоволено посміхнулась.
   — Я із задоволенням загладжу провину.
   — Я на це і розраховую. — Тео нахилився, і цмокнувши мене, посміхнувся.
   Ми вийшли з магазину і поспішили додому. Через п’ятнадцять хвилин, ми вже готували вечерю та обговорювали плани і що в першу чергу треба зробити.
   — Завтра я хочу запросити до нас Беатріс, Генрі та Сюзанну, а вже післязавтра я знайду ріелтора, щоб як найшвидше продав мою квартиру.
   — Що? — Тео здивовано подивився на мене.
   — Мій дім там, де ти. — Нарізаючи салат і кладучи до рота чері, я додала: — І гроші нам не завадять. Тож я вирішила продати квартиру.
   — Лорен. — Він підхопив мене і покружляв. Мій сміх розлетівся невеличкою кухнею. — Моя, chérie. Я… надзвичайно щасливий. — Тео опустив мене, і узявши моє обличчя в долоні, поцілував ніжно-ніжно мої губи. В його очах я помітила блиск і це залоскотало моє серце. Обійнявши його за талію, я солодко зітхнула.
   — Назавжди разом.
   — Назавжди, моя chérie. — Я задерла голову і побачила зухвалу посмішку і фірмову ямочку, які говорили мені про те, що вечеря зачекає. — Ти говорила про те, що загладиш провину, неслухняна дівчинко.
   — А ти казав, що солодко покараєш… чому і досі нічого не виконано?
   Я широко та весело посміхнулась, а потім розвернулась і почала тікати з кухні, а Тео наздоганяти мене. Ми сміялись та бавились, як діти, доки не влетіли до кімнати, щоб закохати одне одного дуже і дуже по-дорослому.

                                                          *****

   — А-а-а! Моя мила, дорога Беатріс! — Я накинулась на подругу з обіймами в яких можна почути тріщання кісточок.
   — А-а-а! А-а-а! Лорен! Моя люба! — Беатріс пищала, ще голосніше ніж я, і обіймала мене ще дужче. У мене реально заболіли ребра.
   Нарешті, ми розімкнули обійми, але тільки для того щоб пообіймати всіх присутніх. Приємно було бачити Беатріс та Тео поруч. Вони схожі, особливо ямочка на щоці. Я посміхалась так, що аж щелепу зводити почало.
   Ми не припиняли говорити. Я вже дійсно була схожа на француженку, яка швидко тараторить та розповідає все, що було за цей час зі всіма подробицями.
   — Сестричко, ти ж приїдеш на наше весілля?
   Беатріс подивилася на Тео, потім на мене і з шаленим, сповненим радощами криком, почала нас цілувати та обіймати.
   — О, Боже! Так! Так! Мій любий братик одружується з моєю найкращою подругою! Нічого кращого й бути не може! Яка ж я за вас щаслива! — Вона знову накинулась з обіймами.
   — Вітаю.
   Нас обійняв Генрі та маленька Сюзанна. Ми ще довго стояли посеред кімнати, доки вирішили сісти за стіл. Коли келихи були наповнені, ми розпочали неймовірно теплі, сповнені щастям та радості посиденьки в родинному колі.
   Ми обговорювали все на світі, і я відчувала неймовірну радість - мені добре і я щаслива. Колись я і не гадала, що зможу сказати з впевненістю, що я щаслива, а зараз це те, що я відчуваю кожного дня поруч з Тео. Все, що не робиться то на краще. Я зустріла Беатріс тоді, коли мені було погано, щоб зараз я могла сказати, - дякую за все, що зі мною було, бо тепер я маю найкраще. Я зустріла Тео. Я покохала його всім серцем, душею та тілом. А він покохав мене. Це благословення.
   — Коли весілля? — Запитала Беатріс.
   — Скоро. Можливо, як тільки повернемося, так chérie? — Тео стиснув мою долоню і подивився мені у вічі.
   — Так. Хочу як найшвидше стати Лорен Ламбер. — Я широко та задоволено посміхнулась, смакуючи власними словами.
   Він підняв мою руку, і поцілувавши пальчики, посміхнувся, демонструючи ямочку, яку я обожнюю.
   — За це і вип’ємо! За молодят! — Піднявши келих, промовив Генрі.
   — За молодят! — Радісно вигукнула Беатріс.
   Ми пили вино, смакували їжею та ділилися новинами за останній місяць. Згадали про те, як були в батьків, згадали про те, що Стефанта та Адель тепер разом, та про те, як разом відпочиваємо в неймовірних місцях Провансу.
   Згодом, ми з Бетріс пішли до кухні, щоб залишитись наодинці.
   — Беатріс, дякую тобі за все. Ти привела мене до кохання усього мого життя. Я кохаю твого брата і зроблю його дуже щасливим.
   Беатріс посміхнулась і взяла мої руки в свої.
   — Я знала, знала, що найважливіші люди в моєму житі найдобріші та найпалкіші знайдуть одне в одному свою половинку. Ви схожі. Ви повинні були зустрітись, я просто пришвидшила момент. Мій брат щасливий та кохає тебе. В його очах стільки кохання. Нарешті, нарешті ви обоє щасливі – цього так бажало моє серце. Дивлячись в твої очі, я бачу Тео і всепоглинаюче кохання до нього. Це моє щастя. Ти завжди була мені сестрою, а тепер це офіційно. Люблю тебе, моя Беатріс. — Вона обійняла мене і ми розревілись від щастя та емоцій, які переповнювали нас із середини.
   Подивившись на неї, я промовила:
   — Ми будемо намагатись створити диво. Ми бажаємо народити дитину. Я піду до лікарні і розпочну лікування. Я хочу подарувати Тео дитину. І я це зроблю.
   — О, моя люба Лорен. Я вірю, вірю усім серцем, що все вийде. Ви кохаєте одне одного і ви неодмінно станете батьками. Ви ж гарно намагаєтесь, правда? Не дарма ж ти пропадала і не писала мені часто.
   — Ми дуже-дуже інтенсивно намагаємося. Скрізь, де тільки можна.
   Ми розреготались крізь сльози і знову притиснули одна одну в міцних, сестринських обіймах.
  
                                                       *****
    
   З самого рання я зустрілась зі своїм агентом. Ми дуже довго розмовляли про те, як можна владнати ситуацію. Я була, наче танк, який їде на пролом, мені було байдуже на всі «ні». Тож коли ми поспішили на зустріч з видавництвом, моя агент знала усі мої побажання та умови, на яких я хочу працювати.
   Мій дім тепер Прованс і лише там я зможу дописати свій бестселер, так пророкують мій агент та видавництво. Тож, якщо вони бажають саме цього, тоді повинні погодитись на мої маленькі умови.
   Я дуже втомилася, але я скучила за світом книг. Завдяки Тео, я знову хочу писати, творити – я натхненна завдяки йому. У мене є всі умови для того, щоб працювати. Сам Прованс кличе майстрів слова в свій затишок та гармонію. Гарне вино допомагає розслабитись, сади з інжиром надихнути, а неймовірний секс з коханим чоловіком – зробити мої книги солодкими з присмаком лаванди. Тож, все говорить про те, що писати потрібно лише в Провансі – тобто вдома.
   Коли я підписувала потрібні документи, то вже в думках розповідала новину Тео і бачила перед собою його щасливе обличчя та дивовижну, сексуальну ямочку на щоці. Якщо чесно, я і не думала, що все так швидко вирішиться, але дякуючи Богу – все вийшло, як ми з Тео хотіли. Ми можемо продавати житло і їхати додому.
   Їдучі додому у таксі, я попрохала зупинитись водія біля магазину. Швидко купивши вино, для того, щоб відсвяткувати договір з видавництвом, я вибігла з магазину і знову всілась в авто. Я не припиняла посміхатись. Все виходить як найкраще.
   Розрахувавшись з водієм, я відчинила дверцята і вийшла з таксі. Швидко піднявшись сходами, я відчинила двері і з радісними криками оголосила:
   — Тео, коханий! Все вийшло! Мої умови прийняті!
   Тео вийшов у коридор, його обличчя сяяло, а на щоці з’явилась та сама ямочка, яку я так обожнюю. Він підхопив мене на руки, відриваючи від землі, і покружлявши, поставив знову на ноги.
   — О, Лорен! О, chérie! — Моє обличчя опинилося в його долонях, доки гарячі губи накривали мої. Поцілунок, сповнений полегшення та щастя. — Я такий радий це чути! Це просто неймовірна новина!
   — Я купила дещо, щоб ми відсвяткували. — Я підняла пляшечку вина доверху і посміхнулась. — Тео, мрії збуваються! І тепер я в це вірю, як ніколи. У нас все буде добре. Моє серце це відчуває.
   Він знову поцілував мене і промовив:
   — Я здійсню всі твої мрії. Обіцяю. — Підморгнувши, він посміхнувся. — Святкувати!
   — Святкувати! — Весело повторила я.
   Втягуючи носом, я відчула неймовірний аромат. Тео вже щось начаклував на кухні. Як гарно, коли чоловік вміє готувати.
   — Я приготував пасту з морепродуктами та пармезаном.
   — О, Тео! Аромат просто бомбезний! — Я втягнула носом, наповнюючи свої легені пармезаном та базиліку. — Хочу їсти. — Прицмокнувши, повідомила задоволено я.
   — Тоді швидко мий руки, а я поки накрию на стіл.
   — Ти чоловік-мрія. — Встаючи навшпиньки, я поцілувала його в шию.
   Тео посміхнувся. О, так – ця дивовижна ямочка знову моя. Цей дивовижний чоловік – мій. А я цілком і повністю – його.
   Увімкнувши воду, я швидко помила руки, витерла їх рушничком і всілась за стіл навпроти Тео. Він якраз відкорковував пляшку вина. Я спостерігала за ним і не припиняла посміхатись. Я така щаслива.
   — Що? — Він подивився на мене і його брови злетіли до гори.
   — Мені пощастило. Безмежно пощастило. — Тео посміхнувся мило та трохи зніяковіло. — Ти моя доля, Тео. Моє все. — Говорячи це, я відчула, як мої очі наповнюються сльозами щастя. Моє серце билося заради нього, я народилася, щоб бути з ним, щоб кохати його. — Я кохаю тебе. Дуже-дуже сильно кохаю, мій Тео.
   В його очах я теж побачила блиск.
   — Лорен… — він глитнув і продовжив: — Ти кохання всього мого життя. Я існував до тебе, лише з тобою я пізнав кохання та щастя. Кохаю тебе, моє все. Кохаю тебе, Лорен, всім серцем.
   Я не втрималась і встала, щоб сісти на його коліна і обійняти міцно-міцно. Його руки оплели мою талію і ми зустрілись у палкому цілунку.
   Кілька довгих хвилин ми не відпускали одне одного з обіймів, а потім згадавши про їжу, розпочали святкування за келихом вина та неймовірною стравою.
   Я розповідала Тео, як все було, як пройшли переговори і як ми дійшли до спільного рішення з видавництвом. Потім тема змінилась за квартиру і те, щоб знайти ріелтора, який владнає все за кілька днів.
   Після смачного обіду ми розслаблені та задоволені тим, як все гарно владналося, вирішили прогулятись Нью-Йорком. Місто нас зустрічало вогнями, автівками та потоком людей, які поспішали хто в бар, хто з роботи, а хто на прогулянку з собакою. Життя у Нью-Йорку гуділо і я одразу згадувала розмірені дні в Провансі. Хочу назад. Хочу додому. А ще хочу Тео. І коли ми повернемося до квартири, я це йому продемонструю.