Читати книгу - "У лісі-лісі темному"

— Це, — він тримав патрон у руці, — справжній патрон 7,5 калібру, заряд дробу розташований на самому кінчику, — Ґріґ постукав по округлій частині. — По центру — гільза, в кінці — заряд пороху та капсуль. Перш ніж підемо далі, зараз продемонструю вам його вплив на людське тіло.

— Вам потрібні волонтери?! — зголосилася Фло. Ґріґ спокійно глянув на неї.

Фло нервово захіхікала. На вигляд вона була дещо шокованою та схвильованою.

— Дякую за відвагу, юна пані.

— Першою мусить бути майбутня наречена! — Фло запротестувала, коли Ґріґ покликав її до себе, але попри це підійшла й стала поруч. Розчервонілася, корчила гримаси, намагаючись приховати страх.

— Отже, у нас є волонтер Фло, яка погодилася продемонструвати, на що здатна рушниця з близької відстані, — інструктор зупинився й підморгнув. — Не хвилюйтеся, під дулом вона не стоятиме. Ось що в мене тут є, — він дістав великий аркуш паперу з чорним силуетом. — Це паперова мішень. Найчастіше використовується на тренуваннях зі стрільби по мішені.

Він щось пошукав у кишенях, дістав кнопки й прикріпив силует до найближчого дерева зі зраненою та вкритою шрамами корою. Що буде далі — здогадатися не важко.

— Усі назад. Фло, надягни навушники.

— Я ді-джей! — Фло усміхалася на всі тридцять два, надягаючи неонові навушники на голову.

— Зараз заряджаємо рушницю: засуваємо патрон у відповідне місце, потім закриваємо ствол — усе, як робили до цього в центрі. Фло, підійди сюди. Стань поперед мене. Так, рушницю до плеча, — він тримав зброю напроти дівчини, намагаючись знайти правильне положення. Фло істерично хіхікала.

— А наш Ґріґ дуже спокусливий, еге ж? — Том зашепотів мені на вухо. — Я не протестуватиму, коли він трохи відкоригує положення моїх ніг. Здається, у Фло точно не виникло жодних заперечень.

— Тримай міцно, — зауважив Ґріґ. — Кладемо палець на курок. Жодних різких рухів…

Оглушливий гуркіт, Фло відскочила й зачепила Ґріґові груди. Паперовий силует попереду розлетівся на клапті.

— Господи, — почулося від Тома.

Я бачила в американському кіно стрілянину по мішенях — такі собі охайні дірочки навколо центра мішені. Проте це було геть інше. Патрон поцілив прямісінько в грудну клітку силуета, тому середня його частина була цілком пошматована. Ноги тріпотіли на вітрі й легенько розвівалися поміж листя.

— Тихо, — Ґріґ забрав у Фло рушницю і підійшов до нас ближче. Фло йшла за ним, на обличчі відображено було щось схоже на суміш тривоги та захоплення, щоки пашіли. Чи то воно від пострілу, чи то, як зауважив Том, ефект Ґріґової уваги — сказати було важко.

— Як бачите, — вів Ґріґ, — єдиний постріл на невеликій відстані, а які наслідки… Якби це була людина, до рятувального загону не дійшло б, але кілька днів у місцевій лікарні вам забезпечено. Тож висновок такий, панове: до зброї — з повагою. Домовилися. Питання?

Усі мовчки закивали.

Лише Фло світилася.

Ніна геть спохмурніла. Я пам’ятаю ті вогнепальні рани, що вона лікувала разом із «Лікарями без кордонів». Цікаво, про що вона зараз думає?

Ґріґ кивнув у відповідь, таке його влаштовувало. І ми тихенько пішли услід за ним.

18

— Славно з’їздили! — Фло впала на диван і почала знімати черевики. На ній були рожеві пухнасті шкарпетки. Струсила сніг із волосся, він саме повалив дорогою назад.

— Оце так клас! Томе, ти просто снайпер!

Том заусміхався задоволено і вмостився у кріслі.

— Ще підлітком займався стрільбою з лука. Думаю, принцип схожий.

— Стрільба з лука? — Ніна спантеличено зиркнула на нього. — Так наче Робін Гуд та його банда? Колготки носив?

— Так, наче на Олімпійських іграх, — відповів Том. Вочевидь, до кепкувань він звик, тому через подібні кпини особливо не переймався. — Колготи не носив. Ще було фехтування. Корисна штука, вимагає добрячої підготовки. Це зараз я вже втратив форму.

Він напружив біцепс, пороздивлявся його (як йому хотілося здаватися) театрально пригніченим поглядом, проте нотки самовдоволення відчувалися.

Ніна скривила співчутливу гримасу.

— Лишенько, гадаю, це жахіття — мати м’язи на грудях, як у дівчинки-підлітка, а на доважок ще й пузо в кубиках. Навіть не знаю, як Брюс з тим ладнає.

— Ви обидві, припиніть негайно! — урвала їх Фло. Клер спостерігала за дійством із дальнього кутка дивана. Я зловила себе на тому, що й сама спостерігаю за нею. Пригадала, як вона полюбляла уважно за всім стежити, а потім кинути влучну фразочку, наче камінець у воду, а тоді й далі спокійно спостерігати за хвилями та людьми, які намагаються видлубати його з дна. Я розумію це, самій подобається бути спостерігачем, а не експонатом.

Клер повернула до мене голову, помітила, що я пильную за нею, суперечкою Тома та Ніни, всміхнулася мені. Така маленька конспірація, я тебе бачу.

Я відвела погляд.

Чим вона керувалася, коли запрошувала сюди? Ніна вбачала в тому спробу вгамувати совість за мій рахунок — еквівалент чоловіка, що зрадив і зізнається дружині. Я була іншої думки.

Навряд чи Клер не спала ночами через інтрижку з Джеймсом. Мого схвалення вона в жодному разі не заслуговувала. Проте мені вона нічого не винна. Ми розійшлися багато років тому.

Проте ні. Можливо… Можливо, вона лише хотіла побачити мою реакцію. Можливо, тому вона й вивела Ніну з гри. Це як дитина, що бачить мурашник, де все вирує, і просто не може там не покопирсатися. Потім ступає крок назад і спостерігає за тим безладом.

— А тобі як, Лі? — несподівано запитала Фло. Я відвела погляд від Клер, відкинула геть думки.

— Прошу?

— Тобі сподобалося?

— Нічого так, — потерла плече, синець нагадував про себе. — Щось трохи плече болить.

— Ой, оце тебе й гепнуло після першого пострілу.

Віддача рушниці, стукнувши в лопатку, так мене здивувала, що аж дух забило.

— Рушницю необхідно тримати міцно — перше правило, — вів Том. — А ти зробила так, — він потягнувся і взяв до рук дробовик над коминком. Приклав його навпроти плеча і показав положення, що й спричинило синець.

Дуло дробовика вказувало прямісінько на мене. Я завмерла.

— Гей, — різко кинула Ніна.

— Томе! — Клер утиснулася в подушки на дивані, переводила погляд з мене на Тома. — Поклади!

Том лише всміхнувся. Я знала, що він жартує, але мимоволі я відчула, як кожна клітинка затремтіла від напруженості.

— Почуваюся Джейсоном Борном, — заявив він. — Просто-таки сила грає в мені, коли це кажу… м-м-м… допитаємо ще когось? Розпочнемо з… Норо, чому це за всі роки, що я знаю Клер, вона жодного разу про тебе не обмовилася?

— Томе! — різко