Читати книгу - "У лісі-лісі темному"

— Ще ні, — чую її голос, — … дозвіл від лікаря… треба зачекати.

— Гадаю, ви не розумієте… — голос поліціянтки низький, проте чіткий та зрозумілий, як у диктора новин. Її слова долинають із-за скла набагато чіткіше, ніж північний говір медсестри. — Тепер це розслідування вбивства.

— Ой, ні, — розпачливо зітхає медсестра. — Але ж це дівча — не вбивця?

— Ні.

Отже, правда. Я й не уявляла. Це не ефект морфію чи моя розбита голова. Це правда. Я обіперлася на подушки, серце відлунювало в горлянці, маленька зелена лінія на екрані ліворуч різко й уривчасто малювала мою паніку.

Хтось точно мертвий. Хтось помер. Проте хто?

17

— Вітаємо в «Такеттському Лісі», — нас зустрів дещо знудьгований чоловік із австралійським акцентом. Засмаглий, стрункий, мені він здався схожим на Тома Круза. Вирячкуваті, широко розтулені зелені очі Фло та її роззявлений від здивування рот свідчили, що не тільки я зауважила цю схожість. — Мене звати Ґріґ, сьогодні я ваш інструктор.

Спинився, здається, щоб порахувати присутніх, потім запитав:

— Зачекайте, в заявці зазначено, що вас буде шестеро. Хтось гайнув у самоволку?

— Так, — натягнуто всміхнулася Фло. — Один таки точно втік. Здогадатися не важко, кого я уявлятиму замість мішені.

— Отже, сьогодні вас п’ятеро? — невимушено зазначив інструктор, не помітивши роздратованості Фло. — Розпочнемо з інструктажу з техніки безпеки.

І розповів про протектори для вух, алкоголь, відповідальність за носіння зброї й таке інше. Потім ми пояснили, що всі новачки, жоден не мав ліцензії на носіння зброї, всі були старші вісімнадцяти, тверезі. Підписали довжелезну форму й потупцювали до іншої частини центру, де інструктор нас уважно оглянув.

— Усе, що можу сказати: дякувати Господові, що ви не в рожевих боа з пір’ям та в цяцьках. Навіть і гадки не маєте, що довелося пережити з цими дівич-вечірками. Ти, — він тицьнув пальцем у Фло, — Фло, я ж не помиляюся? Твоя курточка надто тонка. Думаю, тобі знадобиться щось товстіше, щоб уберегтись од віддачі. — Поліз до шафи та дістав товсту куртку фірми «Барбур». Фло скривилася, проте одягнула.

— Перепрошую, проте мушу запитати, — кинула Фло, застібаючи блискавку. — Вас насправді звати Ґріґом? Це прізвисько?

— Так, Ґріґ, — це скорочено від Ґріґорі.

— Ой, Ґреґ, — надто гучно розсміялася Фло. Чоловік якось дивно на це поглянув.

— Так, Ґріґ. Саме так я і сказав. А зараз ще одне, що вам слід запам’ятати, — інструктор вів далі, дістаючи переламаний дробовик. — Зброю придумали, щоб убивати. Ніколи не забувайте цього. Поважайте її, і вона відповість вам тим самим. Спробуєте з нею жартувати — і фінальну витівку почуєте від неї. І найважливіше. Ніколи, ніколи не цільтеся в людину; з патронами чи без них. Різниці нема. Якщо зброя несподівано вистрелить, не варто зазирати в дуло, щоб вияснити, що ж трапилося. Усе ніби просто й зрозуміло, але ви навіть не уявляєте, як часто люди порушують ці елементарні заходи безпеки.

— Так, а тепер швиденько навчімося заряджати, прицілюватися, а потім підемо в ліс і спробуємо влучити по тарілках. Якщо є питання, кричіть. Ось патрони, якими сьогодні стрілятимемо.

Усі мовчки слухали, поки він пояснював нам процес. Дурощі, що точилися дорогою сюди, зникли без сліду. Було приємно, адже з’явилася можливість сконцентруватися на чомусь іншому і не думати про Клер та Джеймса. Здавалося, решта компанії відчувала те саме, принаймні більшість. Ніна та Клер одразу перевели розмову на другу тему, коли Фло взялася допитуватися про медовий місяць. Том мовчав, решту подорожі він провів, уткнувшись поглядом у БлекБеррі. Я помітила, як він мигцем зиркнув на нас із Клер, знала, що Том усе мотає на вус.

«Якщо ти про це напишеш, — подумалося мені, — я, хай тобі трясця, тебе приб'ю». Проте вголос нічого не промовила, лиш кивала у відповідь на Ґріґову розповідь про автоматичні пастки.

Нарешті інструктаж добіг кінця. Попрямували за Ґріґом до хатинки серед негустого соснового лісу. Дробовики висіли в переламаному положенні на плечі.

— О, слухай! Якщо тобі це до вподоби, то, може, додаси дробовик до списку подарунків на весілля? — звернулася Фло до Клер, гучно сміючись. — Просто таки скорострільне весілля, що скажеш?

Клер сміялася.

— Гадаю, Джеймс мене приб’є, якщо я знову візьмуся довбатися зі списком. Ми й так витратили майже весь день у магазині «Джон Льюїс», щоб привести його до пуття. Ти навіть не уявляєш, як ми сперечалися — на вибір кавоварки пішло майже дві години. Смаколики від Гестона Блюменталя — плюс чи мінус? А нам потрібен молокозбивач? Обрати з функцією перемелювання зерен чи купити капсульну?

— Звісно ж, з перемелюванням зерен, — втрутився в розмову Том. — Джордж Клуні має право говорити про свої смаки, проте капсульні кавоварки — це минулі часи. Віджили своє. Однак підкуповують насправді незручні та безглузді винаходи.

— Ти точно як Джеймс! — вигукнула Клер. — 3 перемелюванням зерен одна ліпша за другу. А що робити, коли поламається млинок? Це мій головний аргумент. Тобі лишається абсолютно непотрібна річ. От якщо млинок додається…

— Твоя правда, — кивнув Том. — То що ж ви обрали?

— Я ж чаєманка, ну ти знаєш. А Джеймс без кави — ні кроку. Тому право вирішального голосу передала йому, і він обрав кавоварку «Сейдж» від Гестона Блюменталя з помелом зерен, — Клер перечепилася через дровиняку, прийшла до тями і продовжила. — Як нам пояснив консультант, вона ще не цілком автоматизована, тому за бажанням її можна використовувати лише як кавоварку для еспресо. Тобто, розумію, що вони недешеві, проте сподіваюся, що інвестиції відіб’ються. Єдиний недолік — це неймовірні розміри. Мене аж трусить від думки, скільки ж місця вона вкраде на кухні.

— Брюс минулого року теж приглядався до однієї. Здоровенна, як лоша. Десь понад шестисот фунтів, якщо не помиляюся?

— Десь так, — погодилася Клер.

Ніна піймала мій погляд і закотила очі. Я докладала зусиль, щоб мій вираз обличчя залишався незворушним, але душею була з нею. Шістсот фунтів стерлінгів за кавоварку? Я люблю каву, проте шістсот фунтів?.. І список подарунків. Знаю, вона нічого поганого не мала на увазі, проте таки є щось обурливе, коли людина може витратити чи захотіти витратити на неї таку суму.

Чи, може, так вважає Джеймс. Від цієї думки стало неприємно.

— Отже, — озвався Ґріґ, а попереду вигулькнула галявина з травою. На іншому боці стояла невелика стіна зі шлакоблоків. — Усе, чекаємо тут. І щодо патронів, — тепер розповідь нагадувала стару, сто разів