Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Десь тут мав бути і Кір, але його Йовіла так і не змогла знайти – можливо, він заховався на одному з балконів нагорі, або зачаївся за широкою портьєрою, щоб підслухати кілька важливих розмов – правду кажучи, більшість часу Йовіла взагалі не розуміла, що ж діється у нього в голові. 

Вона не встигла огледітися ще, раптово усі затихли, і з моря придворних виплила панна Орс – вже в іншій сукні, ніж вранці, оксамитово-зеленій, з ледь не провокативним вирізом і тим-таки ненависним криноліном. Але на ній, Йовіла мусила це знехотя визнати, виглядало це не так вже й погано. 

 – Вітаю вас, пані та панове. Вітаю і вас, юні наречені його високості. Як ви усі чудово знаєте, сьогодні ми зібралися тут з особливо приємної оказії, – панна Орс розтягла губи у звабливій посмішці, і на обличчі Йовіли проти волі з’явилися червоні плями. – Звісно, офіційно відбір почався з першим балом сезону, але всі ми знаємо, що справжній його початок буде тут – на першому випробуванні. 

Панна Орс знову витримала павзу, яку миттєво заповнили аплодисменти – де захоплені, а де досить мляві; сама Йовіла кілька разів ввічливо сплеснула долонями і знову завмерла. Щоб відволіктися, вона вже продумувала заголовки майбутньої новини, але думки перескакували так швидко, що вона й сама за ними не встигала.

 – Нареченим вже доводилося чути, що стане темою першого королівського випробування, але деталей не знає ніхто – і навіть я, – панна Орс підняла опахало до лиця і делікатно хихикнула за ним. – Тому я мушу покликати придворного артефектора, сеньйора Сорена, і він пояснить нам усім, що ж зараз відбудеться у цій залі. 

Панна Орс зробила всього один крок вбік, і в ту ж мить від маи людей відділилася постать і зробила крок вперед – це був Вітан Сорен. Він знову одні боги знають скільки часу стояв перед усіма, і ніхто його не помітив. Щонайменше, тепер Йовіла точно знала, що вона не одна – серед учасниць теж почулися видихи здивування, та й деякі дворяни не стримали перешіптувань. 

Йовіла повернула лице до Сорена – тепер, коли вона нарешті звернула на нього увагу, вона ніяк не могла зрозуміти, як вона не побачила його раніше, з цим його бузково-жовтим камзолом і мереживом, що визирало з-під комірця. А туфлі з гострими носами і металевими застібками – Йовіла писала про них у попередньому випуску журналу, в сусідньому Керні вони вже давно стали хітом сезону. Якби вона не знала краще, подумала би, що Вітан Сорен – той ще модник. 

 – Добридень, – промовив Сорен голосом тихим і м’яким настільки, що всім довелося припинити навіть найтихіші розмови, щоб почути його. – Перше випробування має бути особливим, тому за побажаннями його високості та королівської родини я розробив артефакти, що допоможуть визначити, які з претенденток на руку принца і справді гідні її. 

Він подав знак кудись у натовп, і через кілька митей придворні як по команді розійшлися, утворивши коридор від бокових дверей зали, до того острівця, де стояли наречені, і ним пройшли кільканадцять прислужників, і кожен в руках ніс по дві скрині, що виглядали так, наче були взяті прямо з королівської скарбниці. Йовіла мимохідь подумала про те, що, продавши всього одну, змогла би жити безбідно до кінця свого життя і навіть передати щось у спадок своїм гіпотетичним дітям. 

Служники розставили скрині рівним рядочком і зникли так само швидко, як і з’явилися. У залі почалися перешіптування, і Сорен ненав’язливо кахикнув, знову привертаючи загальну увагу. 

 – У цих скринях знаходяться артефакти, які створять перед кожною з учасниць певну… ілюзію. Це може бути реальний спогад з їхнього життя, чи кошмар, який снився колись, чи будь-що інше, навіяне вашою уявою. Цю ілюзію бачитимуть усі, і так само усі бачитимуть, як ви з нею впораєтеся. 

Йовіла полегшено зітхнула – і вона почула схожі звуки полегшення навколо. Ілюзій серед учасниць не боявся ніхто, вони були настільки буденною частиною життя, що кожна зіштовхувалася з ними бодай раз. Звісно, показувати свої страхи назагал було неприємно, але хто дізнається, чи це справжній спогад, чи просто фантазія? А знаючи, що все це ненасправді, дуже легко зберегти холоднокровність. 

 – Можливо, вам здається, що це надто просто, – сказав Сорен, звертаючи свій погляд не до учасниць, а до дворян, які почали збуджено перемовлятися. – Та дія ілюзій, створених мною, дещо складніша за ті, що вам доводилося бачити раніше. Цей досвід нагадуватиме нареченим сон – а у снах люди зазвичай не пам’ятають, що вони сплять. 

Йовіла підняла брови. Вона… вона знала, що Вітан Сорен був вкрай обдарованим артефактором, але створення чогось подібного було вже зовсім іншим рівнем неможливого, і Йовіла не могла повірити, що амулети такої сили можуть взагалі існувати. 

 – Тут я маю віддати належне і придворному чаклуну, який допомагав мені у створенні цих маленьких артефактів. Але в сторону зайві розмови – сьогодні у центрі уваги мають бути наречені його високості. 

Вітан Сорен посміхнувся – і навіть найнеуважнішим людям ця посмішка не здалася би нейтральною. Ні, головний артефактор відверто насміхався і зубоскалив, і ніхто не міг сказати йому й слово. Вітан зробив крок назад і знову змішався з натовпом, але тепер Йовіла не відводила від нього очей, і через це змогла помітити і його погляд, направлений на неї. 

Сорен був здивований, точно був, і на хвилину Йовіла відчула мстиве задоволення – але тільки до того моменту, як пригадала, що, скоріш за все, невдовзі розкриє йому, а заодно й усій іншій знаті свої найпотаємніші страхи. Вона з острахом подивилася на скрині, і якраз вчасно – першу з них відрив один з артефакторів у камзолі студента столичної академії магії.