Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

Ще однією твариною, яку придумав Творець Всесвіту, був мексиканський жук, який міг перетворювати свій задній кінець тулуба на рушницю з холостими набоями. Він міг вибухати своїми газами і збивати інших комах ударною хвилею.

Слово честі, я прочитав про нього в статті про дивних тварин в журналі «Клуб ґурманів».

Тож Франсін вискочила з ліжка, щоб не ділити його з удаваною гримучою змією. Вона була нажахана. Все, що вона могла, — це раз за разом повторювати:

— Ти мій. Ти мій єдиний чоловік.

Це означало, що вона була готова в усьому погоджуватися з Двейном, будь-що зробити для нього, байдуже, яке воно складне чи відразливе, придумувати для нього приємні дрібниці, яких він навіть не помічав, померти заради нього, якщо потрібно, і таке інше.

Вона чесно намагалася жити саме так. Вона не могла уявити собі нічого кращого. Тож вона втратила розум, коли Двейн упирався у своїй злобливості. Він сказав, що кожна жінка — курва, і кожна курва має свою ціну, і ціною Франсін була вартість франшизи «Смаженої курки полковника Сандерса з Кентуккі», а це буде суттєво понад сто тисяч доларів, коли візьметься до уваги адекватне паркування, і вуличне освітлення, і таке інше.

Франсін забелькотіла в сльозах, що вона ніколи не хотіла франшизи для себе, що вона завжди хотіла її для Двейна, що все, що вона хотіла, було для Двейна. Деякі слова прорвалися.

— Я подумала про всіх тих людей, які приходять сюди відвідати своїх родичів у в’язниці, і усвідомила, що більшість з них чорні, і я подумала, що чорні люди так люблять смажені кури, — сказала вона.

— То ти хочеш, щоб я відкрив негритоську забігайлівку? — сказав Двейн.

І таке інше. Тож Франсін тепер відзначалася тим, що була другою близькою людиною до Двейна, котра виявила, яким мерзенним він може бути.

— Гаррі Лесабр мав рацію, — сказала Франсін. Тепер вона притулилася до стіни мотельного номера, затуляючи рота розпростертими пальцями. Гаррі Лесабр, звісно, був трансвеститом і менеджером з продажів у Двейна. — Він сказав, що ти змінився, — сказала Франсін. Вона зробила з пальців клітку довкола рота. — О Боже, Двейне… — сказала вона, — ти змінився, ти змінився.

— Мабуть, час прийшов! — сказав Двейн. — Ніколи в житті я не почувався краще!

І таке інше.

Гаррі Лесабр цієї миті також плакав. Він був удома — в ліжку. Він з головою вкрився багряним оксамитовим покривалом. Він був заможний. Роками він дуже розумно і вдало інвестував у цінні папери. Він купив сотню акцій «Ксерокса», наприклад, по вісім доларів за акцію. З плином часу його акції стали у сто разів ціннішими, просто лежачи в тотальній темряві й тиші в депозитному сейфі.

Такі чудеса з грошима відбувалися постійно. Виглядало так, наче якась блакитна фея пурхала над цією частиною вмираючої планети, змахуючи своєю чарівною паличкою над певними угодами, облігаціями й акціонерними сертифікатами.

Дружина Гаррі, Ґрейс, розляглася в шезлонґу неподалік від ліжка. Вона курила тонку сиґару в довгому мундштуку, виготовленому з гомілки лелеки. Лелека — це великий європейський птах, десь удвоє менший за бермудського орлана-білохвоста. Дітям, які цікавились, звідки беруться немовлята, інколи розповідали, що їх приносять лелеки. Люди, які казали таке своїм дітям, вважали, що їхні діти занадто маленькі, щоб з розумінням сприймати розчахнуті бобрики і таке інше.

І були навіть малюнки лелек, що приносять немовлят, — на повідомленнях про народження, у мультиках і таке інше, — нехай діти бачать. І типовий малюнок виглядав ось так:

Двейн Гувер і Гаррі Лесабр бачили отакі малюнки, коли були дуже маленькими хлопчиками. Вони також їм вірили.

Ґрейс Лесабр виразила зневагу до доброї думки Двейна Гувера, яку її чоловік, як йому здавалось, втратив.

— До сраки Двейн Гувер, — сказала вона. — До сраки Мідленд-Сіті. Продай ті кляті акції «Ксерокса» і купімо собі квартиру на Мауї.

Мауї був одним із Гавайських островів. Широко вважалося, що це рай на землі.

— Послухай, — сказала Ґрейс, — ми єдині білі люди в Мідленд-Сіті з якимось сексуальним життям, як я можу судити. Ти не чудік. Двейн Гувер чудік! На твою думку, скільки в нього оргазмів на місяць?

— Я не знаю, — сказав Гаррі зі свого сирого намету.

Останні десять років, які включали два останні роки його шлюбу, в середньому Двейн мав два і чверть оргазмів на місяць. Здогадка Ґрейс була близька до правди.

— Один кома п’ять, — сказала вона.

Її власна середня місячна кількість упродовж того самого періоду була вісімдесят сім. Середнє її чоловіка було тридцять шість. Останні роки він почав сповільнюватися, що було однією з багатьох причин його паніки.

Тепер Ґрейс голосно і презирливо говорила про Двейнів шлюб.

— Він так боявся сексу, — сказала вона, — що одружився з жінкою, яка ніколи не чула про цю справу, яка ґарантовано мала знищити саму себе, якби таки почула. — І таке інше. — І нарешті вона це зробила, — сказала вона.

— Чи олениха може тебе почути? — сказав Гаррі.

— До сраки олениху, — сказала Ґрейс. А тоді додала: — Ні, олениха не почує.

«Олениха» було їхнім кодовим словом для чорної служниці, яка в цей час була від них далеко, на кухні. Це було їхнім кодовим словом для чорних загалом. Воно дозволяло їм говорити про чорну проблему в місті, що була великою проблемою, не ображаючи нікого з чорних, які могли б їх почути.

— Олениха спить або читає комікс «Чорна Пантера», — сказала вона.

Проблема оленів була по суті такою: білі люди вже не мали застосування для чорних — хіба ґанґстери, які продавали чорним вживані машини, наркотики і меблі. Проте олені далі розмножувались. Всюди було повно тих нікчемних, великих чорних тварин, і багато хто з них мав дуже паскудний характер. Кожного місяця їм давали невеликі суми грошей, аби їм не доводилось красти. Йшли розмови про те, щоб роздавати їм також дуже дешеві наркотики — вони б ставали апатичними і радісними, не зацікавленими у розмноженні.

Поліційне управління Мідленд-Сіті й управління шерифа в окрузі Мідленд складалися здебільшого з чоловіків. У них були стелажі за стелажами з пістолетів-кулеметів і дробовиків 12-го калібру для відкритого сезону на оленів, який от-от мав початися.

— Послухай, я серйозно,