read-books.club » Сучасна проза » Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут 📚 - Українською

Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!" автора Курт Воннегут. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 51
Перейти на сторінку:
нього звичним було спілкуватися після статевих зносин методом шморгання. Шморгання носом мали всі прості значення: «Все гаразд… забудь… хто тебе звинувачує?» І таке інше.

— В Судний день, — сказала Франсін, — коли мене спитають, що ж поганого я зробила тут внизу, мені доведеться сказати їм: «Ну, своєму коханому чоловікові я дала обіцянку і весь час її порушувала. Я обіцяла йому ніколи не говорити, що люблю його».

Ця щедра, розкішна жінка, яка приносила додому лише дев’яносто шість доларів і одинадцять центів платні на тиждень, втратила чоловіка, Роберта Пефко, на війні у В’єтнамі. Він був кадровим офіцером в армії. Він мав пеніс завдовжки шість і пів дюйма і в діаметрі один і сім восьмих дюйма.

Він закінчив Вест-Поїнт, військову академію, яка перетворювала юних хлопців на кровожерних маніяків для вжитку на війні.

Франсін поїхала за Робертом з Вест-Поїнта до школи парашутистів у Форт-Браґґі, а тоді в Південну Корею, де Роберт керував ґарнізонною крамницею для солдатів, а тоді до Університету Пенсильванії, де Роберт отримав ступінь маґістра антропології, за кошти армії, а тоді назад до Вест-Поїнта, де Роберт викладав соціальні науки.

Після цього Франсін поїхала за Робертом до Мідленд-Сіті, де Роберт наглядав за виробництвом нового виду мін-пасток. Міна-пастка була вибуховим пристроєм, який було легко заховати і який вибухав, коли його випадково зачепити. Однією з переваг нового виду міни-пастки було те, що її не могли занюхати собаки. Різні армії в той час тренували собак винюхувати міни.

Коли Роберт і Франсін жили в Мідленд-Сіті, там не було інших військових, тож у них вперше з’явилися цивільні друзі. І Франсін влаштувалася на роботу до Двейна Гувера для того, щоб докластися до зарплати чоловіка і чимось заповнити свої дні.

Але тоді Роберта відправили у В’єтнам.

Невдовзі після цього Двейнова дружина проковтнула «Драно», а Роберта переправили додому у пластиковому мішку для трупів.

— Мені жаль чоловіків, — сказала Франсін в мотелі «Кволіті». Вона була щира. — Я б не хотіла бути чоловіком — вони часто ризикують, вони так важко працюють.

Вони були на другому поверсі мотелю. За їхніми скляними розсувними дверима відкривався вид на металеві перила і забетоновану терасу — а далі на автомагістраль 103, а далі за нею на стіну і дахи виправної колонії для дорослих.

— Я не дивуюсь, що ти втомлений і знервований, — провадила Франсін. — Якби я була чоловіком, я б також була втомлена і нервова. Гадаю, Бог створив жінок, щоб чоловіки могли розслабитись і щоб про них час від часу подбали, як про немовлят. — Її такий порядок дуже влаштовував.

Двейн шморгнув носом. Повітря було пряне від малини — запаху дезінфікаційного засобу проти тарганів, яким користувався мотель.

Франсін замислилась про тюрму, де всі охоронці були білі, а більшість в’язнів — чорні.

— Чи це правда, — спитала вона, — що ніхто звідти ніколи не втік?

— Це правда, — сказав Двейн.

— Коли востаннє використовували електричний стілець? — спитала Франсін. Вона запитувала про пристрій у підвалі тюрми, який виглядав ось так:

Призначенням цього пристрою було вбивати людей, пропускаючи крізь тіло більшу електричну напругу, ніж воно могло витримати. Двейн Гувер бачив його двічі — раз під час екскурсії у в’язниці членів Торгової палати багато років тому, а тоді ще раз, коли його використовували для чорної людської істоти, яку він знав.

Двейн спробував пригадати, коли востаннє когось стратили в Шепердстауні. Страти стали непопулярними. Були ознаки того, що вони знову можуть стати популярними. Двейн і Франсін спробували пригадати найостаннішу страту на електричному стільці будь-де в країні, яка запам’яталась.

Вони пригадали подвійну страту чоловіка і дружини за зраду. Пара начебто передала іншій країні таємницю про те, як виготовляти водневу бомбу.

Вони пригадали подвійну страту чоловіка і жінки, які були коханцями. Чоловік був симпатичним і привабливим, і він зваблював огидних старих жінок, які мали гроші, а тоді він і жінка, яку він любив, вбивали тих жінок за гроші. Жінка, яку він насправді любив, була молода, але вона точно не була красивою у звичному значенні цього слова. Вона важила двісті сорок фунтів.

Франсін дивувалася вголос, як стрункий, вродливий молодий чоловік міг полюбити таку гладку жінку.

— Різні люди бувають, — сказав Двейн.

— Знаєш, про що я постійно думаю? — сказала Франсін.

Двейн шморгнув носом.

— Це було б дуже гарне місце для франшизи «Смажена курка полковника Сандерса з Кентуккі».

Розслаблене Двейнове тіло напружилось, наче в кожен його м’яз впорснули краплю лимонного соку.

Ось в чому була проблема: Двейн хотів, щоб Франсін любила його за його тіло і душу, а не за те, що могли купити його гроші. Він подумав, що Франсін натякає, що він мусить купити для неї франшизу «Смаженої курки полковника Сандерса з Кентуккі», що було закладом для продажу смажених курей.

Курка була нелітаючим птахом, який виглядав ось так:

Ідея полягала в тому, щоб убити її, вищипати все пір’я, відрізати голову й лапи і вирвати всі внутрішні органи — а тоді порубати її на шматочки і обсмажити їх, і поскладати шматочки у відерце з провощеного паперу з покришкою, щоб вона виглядала ось так:

Франсін, яка так гордилася своєю здатністю розслабляти Двейна, тепер відчула сором, що змусила його знов напружитись. Він став жорстким, як прасувальна дошка.

— О Боже… — сказала вона, — що сталося?

— Якщо ти хочеш попросити в мене подарунки, — сказав Двейн, — то зроби мені послугу — не натякай на них відразу після того, як ми покохалися. Не будемо змішувати любощі з подарунками. Добре?

— Навіть не розумію, звідки ти взяв, що я щось просила, — сказала Франсін.

Двейн жорстоко перекривив її писклявим голосом: «Навіть не розумію, звідки ти взяв, що я щось просила», — сказав він. Тепер він виглядав таким приємним і розслабленим, як згорнута гримуча змія. Саме шкідливі речовини, звісно, змушували його так виглядати. Справжня гримуча змія виглядала ось так:

Творець Всесвіту поклав брязкальце на її хвіст. Творець також дав їй передні зуби, які були мов шприци, наповнені смертельною отрутою.

Інколи я дивуюся Творцеві Всесвіту.

1 ... 25 26 27 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"