Читати книгу - "Легенда золотої кицьки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Знову сон з кицькою? — з недовірою перепитав я.
— Не знову, а вперше за багато місяців. І у тому сні я точно зрозуміла, що треба робити, аби не допустити біди. Я маю дістатися Сімеїзу.
— А про мене там у тебе у сні нічого не було?
Свята кивнула:
— Авжеж, було… Але я не можу тобі всього розповісти. Лише коли приїдемо у Сімеїз.
Хоч як я намагався витягти зі Святи правду про її «віщий» сон, дівчина не здавалась і наполегливо вмовляла мене дочекатись Сімеїзу.
Ночували ми просто неба недалеко від селища. Невеличка гора, з якої відкривався чудовий краєвид на бухту, стала нам зручною і затишною спальною кімнатою.
Впевнившись, що дівчина дрімає, я взяв пістолет, що його носив тепер із собою, і рушив до берега. Не знаю, що мною тоді керувало. Може, страхітлива нелюдська байдужість, що зараз закувала мою душу, а може — легенький наліт ненависті до життя, яке склалось для мене так невдало…
Я не жалів себе, не бідкався на долю. Мені просто хотілося підійти до межі суходолу й води, відчути на власних ступнях холодну морську вологу, що її всотав пісок, і вирішити нарешті для самого себе — чи хочу я продовжувати весь цей балаган під назвою Джон? Ян давно помер, а Джон все ще тягне лямку існування. Чи не час вже з цим покінчити?
Я стояв на прохолодному піску босими ногами. Піщинки лоскотали пальці. У правій руці я тримав пістолет. На диво морозне дуло торкнулося скроні.
Нарешті я відчув себе спокійно. Дивовижно, як давно це солодке тепле почуття не розливалось по моїх венах. Я навіть посміхнувся. Здавалось, що тепер усе в моїх руках у буквальному розумінні цього вислову. Один порух пальцем — і я обріжу нитку свого існування. Але варто мені прибрати пістолет і сховати його за пояс — і життя Джона продовжиться…
Чуєш, Джоне, у тебе є шанс. Хочеш жити?
Місяць заливав молоком горизонт. Я бачив його промені, що ніби крізь решітку, світили на пляж через сплетіння верховіть. Ніч чула кожну мою думку. Вона чекала разом зі мною, що ж відповість їй Джон?
— Хочу жити, — тихо мовив у середині мене хтось жалюгідний.
Я розсміявся і прибрав пістолет.
Потім я сів на пісок і почав роздивлятись зброю. От запобіжник. Треба його пересунути у правильне положення. Отак. Тепер шалена куля не вискочить із пістолета без мого відома…
— Гарна річ, — мовив я сам до себе.
Обмивши руки від піску у солоній воді, я закріпив зброю на поясі і вкрив її футболкою.
…Ранок почався з того, що Свята влізла у мій спальник і, заливаючись реготом, почала лоскотати. Я намагався захищатись і врешті-решт легко скрутив тендітну дівчину так, що вона не могла поворухнутись. Сказати чесно, я ледь не відчув оргазм від її зусиль вирватись. Але це білявку анітрохи не збентежило. Вона почала кусатися і дзвінко сміятись.
У моєї супутниці був на диво добрий настрій. Я несамохіть заразився її смішинкою і теж почав посміхатись. Від нічних переживань не лишилось і сліду.
Здається, я починав звикати до того хаосу, на який перетворилося моє життя. Тепер я навіть не намагався передбачити, що і де зустріне мене протягом дня.
Так було легше. Набагато легше. Існувало лише «зараз» і «тут», майбутнього не існувало, чи воно було настільки примарне, що я ладен був обміняти його на смачний сирник із найближчого кафетерію і банку коли, яку ми зі Святою розпили на двох по дорозі до автомобіля.
Дорога до Судака обіцяла стати досить важкою, адже у нас не лишилось грошей ні на що, окрім бензину для машини.
Свята не особливо хвилювалася через нестачу їжі:
— Моя фігура — це результат голодування і дієт, занять спортом і виснажливого тренування, — урочисто продекламувала дівчина.
Я скоса глянув на стрункий стан Святи і відмовив:
— Не може бути.
— Авжеж, не може. Я брешу. Це спеціально для рекламної кампанії, у якій ми з Ларсом планували взяти участь.
— Якщо чесно, я не розумію, нащо ти втекла…
— Я вже казала. Пан Ларс хотів володіти мною і розпоряджатися моїм часом, планами на майбутнє, усім моїм життям. Я до такого не готова… А потім був віщий сон, у якому я побачила, що Ларсику загрожує небезпека від його кинджалу.
— Теж мені причина тікати.
— Ну а в тебе яка причина?
Я прикусив язика. Менш за все мені потрібно було, аби Свята почала підозрювати, що зі мною не все гаразд. А дивлячись на мою бурхливу реакцію, яку я не встиг приховати, дівчина мусила здогадатись, що я дещо приховую.
— Чого мовчиш? Ти що, вбив когось?
Я продовжував вести авто по мальовничій дорозі, час від часу дивлячись на червону лінію, прокладену навігатором. Навколо нас величезними хвилями здіймалися гори та скелі, невеличкі приземисті дерева вкривали землю густим хутром, а вітер змушував листя тріпотіти, наче вся земля була живою твариною і рухалася, роблячи вдихи й видихи.
Свята легенько вдарила мене по коліну — вона не відчепиться, доки я не відповім…
Я не знав, як реагувати на її саркастичну посмішку. Єдине, що прийшло на думку — збрехати:
— Та ні, ти що… Мене покинула дівчина — та й усе.
Втім, Свята підозріло подивилась на мене, і я відчув її гострий погляд у себе на обличчі. Мої очі були прикуті до дороги. Я міг себе лише похвалити — почувши останні слова Святи, я відреагував так спокійно, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда золотої кицьки», після закриття браузера.