Читати книгу - "Під куполом"

— Це те печиво, яке не треба пекти! Зазирни в комірчину, ти, сучий сину!

Якби зазирнув, він дійсно побачив би там на полиці коробку з сумішшю для швидкого приготування вівсяного печива. Але, подивившись униз, також побачив би напаковані припасами торби. Скоріш за все, так би він і зробив, якби йому впало в око, скільки в коморі зовсім пустих або напівпорожніх полиць.

— Ти не знаєш, де він. — Знову Картер навалився на неї зі своєю ерекцією. Вона цього вже майже не відчувала через пульсуючий біль у плечі. — Так ти запевняєш.

— Так, я думала, це ти знаєш. Думала, ти прийшов до мене повідомити, що його поранено або вби…

— А я думаю, твоя гарнюня кругла срака бреше. — Руку їй підсмикнуло ще вище, біль став зовсім скаженим, потреба закричати нестерпною. Але якось вона утрималася.

— Я гадаю, ти багато чого знаєш, мамуню. І якщо мені зараз не розкажеш, я виверну тобі руку з суглоба. Останній раз питаю. Де він?

Лінда змирилася з тим, що їй зараз буде вивихнуто руку. А може, й обидві. Питання в тім, чи втримається вона, не закричить, бо інакше сюди прибіжить Терстон і обидві Джей-Джей. З понурою головою, з волоссям, звисаючим у раковину, вона промовила:

— Моя срака. Чом би тобі її не поцілувати, довбаний виблядку? Може, вона розтулиться й скаже тобі «привіт».

Замість того, щоб виламати їй руку, Картер розсміявся. Гарно сказонула. І він їй повірив. Вона б ніколи не наважилася говорити з ним таким тоном, якби не казала правду. От лишень, якби вона тільки була не в «Лівайсі». Трахнути її, можливо, все одно не вигоріло б, але якби на ній була спідниця, він міг би наблизитися до цього впритул. А попри те, сухотерка теж не найгірший спосіб розпочати День побачень, хай навіть не об м'якенькі трусики, а об цупкий джинсовий котон.

— Не смикайся і тримай язика на припоні, — шепнув він. — Тоді зможеш залишитися ціла, непопсована.

Вона почула брязк його пряжки і рипіння зіпера. Тоді об неї почало тертися те саме, що й перед тим, тільки тепер між ними було набагато менше тканини. Десь у закуті мозку її втішала радість від того, що вона одягла сьогодні майже зовсім нові джинси; Лінда мала надію, він об них натре собі добрячу вавку.

«Аби лиш тільки Джей-Джей не забігли до хати, не побачили мене отак».

Раптом він притиснувся до неї сильніше, твердіше. Рукою, якою не викручував її руку, вхопив її за груди.

— Оу-воу, мамуню, — промурмотів він. — Хай-хай, давай-манай.

Вона відчула його спазматичне смикання, а вологості, що зазвичай слідує за ним, як день за ніччю — ні. Джинси, слава Богу, для цього були занадто щільні. За якусь мить після цього нарешті попустило її завернуту за спину руку. Вона могла б заплакати від полегшення, але стерпіла. Не мусила. Обернулася. Він уже застібав на собі ремінь.

— М'ать, тобі варто перевдягти джинси, перш ніж печивом займатися. Я б на твоїм місці так і зробив. — Він знизав плечима. — Та хтозна, мо', тобі так більше подобається. Як кому до смаку.

— Це ви так тепер підтримуєте правопорядок? Так ваш бос тепер наказує вам охороняти законність?

— Він людина крупна, здебільшого по загальних питаннях. — Картер обернувся до комори, і її засапане серце ледь не зупинилося. Потім він поглянув на свій годинник і ще раз підсмикнув зіпер. — Подзвониш містеру Ренні або мені, якщо твій чоловік намалюється. Так буде найкраще, повір мені. Якщо не повідомиш, а я взнаю, наступним разом трахну тебе прямо в твою стару піхву. Хоч би й на очах твоїх дітей. Публіка мені не завадить.

— Забирайся звідси, поки вони не прийшли.

— Скажи «будь ласка», мамуню.

Їй заціпило горло, але вона зрозуміла, що Терстон ось-ось знову її погукає, і пересилила себе:

— Будь ласка.

Він рушив до дверей, але, зазирнувши до вітальні, зупинився. Побачив маленькі валізки. Вона не мала в цьому сумнівів.

Але він дещо інше мав на думці.

— І поверни мигалку, я бачив її в твоїй машині. Якщо забула, я тобі нагадую: з поліції тебе звільнено.

19

Коли через хвилину в дім зайшов Терстон з дітьми, вона була нагорі. Першим чином зайшла до дитячої кімнати. Їхні валізки лежали на ліжках. З одної стирчав ведмедик Джуді.

— Агов, дітки, — весело гукнула вона на нижній поверх. Toujours gai[434], ось вона яка. — Погортайте поки що книжечки, там є з картинками, я спущуся за хвильку!

До підніжжя сходів підійшов Терстон.

— Нам треба вже поспі… — Побачив її лице й осікся. Вона покликала його кивком.

— Мамо, — погукала її Дженні, — можна ми вип'ємо останню «Пепсі», якщо я з усіма поділюся?

У звичайний час і мови не могло б йти про содову так рано-вранці, але тепер вона дозволила.

— Можна, тільки не обляпайтеся там.

Терсі піднявся до половини сходів.

— Що трапилось?

— Говоріть тихіше. Тут був коп. Картер Тібодо.

— Великий, високий, з широкими плечима?

— Так, він. Приходив мене допитувати…

Терсі зблід, і Лінда зрозуміла: він пригадав, що був гукнув їй з двору, вважаючи, що вона в хаті сама.

— Гадаю, у нас все гаразд, — сказала вона. — Але я хотіла б, щоб ви перевірили, чи він дійсно пішов. Він приходив пішки. Подивіться на вулиці й на задньому дворі за паркан зазирніть до наших сусідів Едмандсів. Мені треба перевдягти штани.

— Що він з вами робив?

— Нічого! — прошипіла вона. — Підіть переконайтеся, що він пішов, і якщо так, ми притьмом к чорту вшиваємося звідси.

20

Пайпер Ліббі відпустила коробочку й сіла тут же, дивлячись на місто з повними сліз очима. Вона думала про всі ті нічні молитви до Несьогосвітнього. Вона зрозуміла, що то було не що інше, як недотепний, школярський жарт, і той жарт, як тепер з'ясувалося, обернувся проти неї. Несьогосвітнє було поряд. От лишень воно було не Богом.

— Ви їх бачили?

Вона здригнулася. Поряд з нею стояла Норрі Келверт. Така стоншена на вигляд. Постаршала також, і Пайпер помітила, що дівчинка виросте гарною. Для хлопчаків, з якими товаришує, вона, либонь, уже красуня.

— Так, любонько, бачила.

— Значить, Барбі з Расті праві? Люди, котрі на нас роздивляються, це діти?

Пайпер замислилась: «Може, мале малого впізнає».

— Я не певна на всі сто відсотків, любонько. Спробуй сама.

— Йо? — поглянула на неї Норрі.

І Пайпер, сама не відаючи, на добре чи на зле робить, кивнула їй: «Так».

— Якщо я… ну, дивно поводитимуся, чи там щось таке, ви мене відтягнете?

— Так.