Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

Та довго мучитися не прийшлося. Під кінець дня до неї на роботу прийшов Максим в діловому костюмі, причесаний й надушений та з оберемком півоній. Її улюблених. Тих самих, кольору англійської червоної. 

— Зайчику, давай не будемо сваритися? — хриплим голосом сказав він, скоса поглядаючи почервонілими від безсонної ночі очима на сумку з речами, що стояла на підлозі у кутку магазину. — Ти ж знаєш, що я тебе люблю. Я вже не витримую наших скандалів.

Він підійшов до Ані близько-близько й, не дивлячись на супротив з її боку, обняв, закопавшись носом в густе волосся. Від його гарячого дихання у білявки запаморочилося в голові. 

— Я… — вона знову спробувала вирватися з його обіймів. Однак він міцно тримав її, притискаючи до себе.

— Я не зможу жити без тебе, — прошепотів він їй на вухо. В його голосі звучав відчай.  — Ти ж це знаєш. Повертайся додому.

«Може й справді даремно я так розійшлася? — подумала дівчина. — Все не так серйозно, як я собі надумала. А найголовніше, що він мене справді кохає». 

Та наступної миті вона згадала про обставину, яку точно не могла ігнорувати:

— Я повернуся лише в одному випадку, — дівчина відсторонилася від Максима.

Той поглянув на неї й нахмурився.

— Ми будемо жити окремо від твоєї мами! — вона задерла підборіддя й схрестила руки. — Тільки так! — для певності додала вона.

— Аня…

— Навіть слухати не хочу! — перебила його дівчина, — або ми живемо окремо від Тетяни Петрівни, або ви з нею живете окремо, але вже від мене!

На обличчі Максима відобразився відчай. Аня поглянула на його руки — вони трусилися. «Це від хвилювання чи від п'янства?» — подумала вона. Дівчина демонстративно відійшла від нього до протилежної стіни. Погляд чоловіка знову впав на дорожню сумку з її речами.

— Вже й речі зібрала… — тихо промовив.

Аня мовчала.

— Добре, — нарешті погодився чоловік й похилив голову, — якщо інакше ти не повернешся, тоді я згоден. Ти викручуєш мені руки. Однак ти мусиш розуміти, що це потягне за собою хвилю скандалів й сварок вдома з мамою, упродовж того часу, що буде до переїзду.

— Якось переживу, — буркнула собі під носа Аня.

— А що таке?! — сплеснула в долоні Тетяна Петрівна. — Другий раз йдемо й знову повертаємось?!

Жінка зайняла значну частину простору в коридорі й наче навмисно стала посередині, заважаючи Максиму й Ані пройти до своєї кімнати.

— Скажи їй, — штурхнула чоловіка в бік білявка.

— Аня, не зараз, — злякано прошепотів Максим.

— Скажи їй, — вже більш наполегливо повторила дівчина.

— Сказати що?! — Тетяна Петрівна відчула щось недобре й почала хвилюватися, тривожно поглядаючи на сина. Вона грізно зиркнула на невістку й вперла руки в боки, знову перевівши погляд на Максима:

— Або ти мені скажеш, що там сталося, або…

— Ну добре, добре, — здався Максим. — Ми з Анею збираємося жити окремо.

Свекруха продовжувала стояти, нахмуривши лоба й намагаючись осмислити почуте:

— А-а-а, — почала вона.

— Ви все правильно почули, — перебила її Аня, виглядаючи з-за плеча чоловіка — ми з Максимом будемо жити окремо від вас. Ми переїзджаємо! — й вона переможно, мотнувши білявим хвостиком, задерла носа й склала руки в боки.

— Ах ти ж курва німецька! — побагровіла від люті жінка. Її щоки надулися й відвисли наче в англійського бульдога. — Мого сина проти мене налаштовуєш?! 

Вона подалася вперед, відіпхнувши сина вбік й намагаючись схопити дівчину за волосся. Аня голосно заверещала й щосили відштовхнула свекруху від себе. За секунду вони вже обидві горлопанили одна на одну не своїм голосом, а переляканий й зніяковілий Максим намагався їх розняти. Врешті Аня забігла до кімнати й зачинила за собою двері. Та на горе, вони не зачинялися на замок з середини. Почервоніла від бійки дівчина, з вже добре потяганим білявим хвостиком, у відчаї схопила швабру, що стояла у кутку (благо свекруха так часто їй її тицяла, що вже й не виносила з невістчиної кімнати) й закричала:

— Сунетеся сюди — шваброю пику натовчу. Я не жартую!

— Ах ти ж стерво! — почулося з того боку. — В моєму домі на мене руку підіймати?!

— Ну, мамо, досить! — намагався заспокоїти Тетяну Петрівну Максим у коридорі. 

«Докотилася», — подумала морально і фізично втомлена Аня. Вона з силою кинула швабру на підлогу, пригладила розхристане волосся й залізла під ковдру у ліжко. Дівчина лягла на бік, обличчям до вікна й скрутилася калачиком. Вона почувалася покинутою. «Цікаво, як там моя мама?» подумала білявка, згадуючи лагідні очі матері і її смачну їжу. Подумки Аня пообіцяла собі обов'язково навідати маму найближчим часом.

Наступного ранку, коли Аня прокинулася, Максима вже поруч не було. Дівчина вирішила ще кілька хвилин полежати. Не хотілося бачити свекруху, яка точно в коридорі чи на кухні вже чатує на неї. При згадці про Тетяну Петрівну настрій відразу погіршився. «Треба шукати квартиру і то негайно» подумала Аня й нарешті встала з ліжка. Глибоко зітхнувши й налаштувавшись на черговий скандал, вона всунула ноги в рожеві пухнасті капці й ліниво рушила до дверей. Та коли вона штовхнула їх вперед, вони неочікувано не зрушили з місця. Дівчина натиснула на двері сильніше, однак результат був той самий. Оскільки замка у дверях не було, білявка здогадалася, що свекруха чимось підперла їх з того боку.

— Ей, — дівчина почала стукати долонями по пофарбованій у білий колір дерев'яній поверхні, — Тетяно Петрівно, відчиніть негайно!

— Та зараз! — почулося глузливе з того боку, — щоб ти, вертихвістка, відразу побігла до своїх подружок жалітися? Авжеж, вони навчать тебе, як викинути матір з життя сина! Та я не дам тобі від мене позбутися! Посидиш сама — може порозумнішаєш!

— Та мені ж на роботу треба! — у відчаї вигукнула білявка, обпершись спиною об двері й гупаючи по ним ногою. Врешті, вона відійшла від дверей, перебираючи в голові всі можливі варіанти, як звідси вибратися. Однак нічого дієвого на думку не спадало.