Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Вперше твій образ прийшов до мене, коли Володар передавав мені свій великий дар крові. З кожним ковтком у свідомість просочувалися яскраві образи. Вони миготіли перед очима, але більшість з них я навіть вловити не встигав. Вони просто пролітали повз. Але твій... – Атій замовк на кілька секунд, що здалися незмірно довгими. Потім продовжив: – Образ дівчини в простій білій сукні, яка біжить по квітучому лузі. Вона сміється. І весь її вигляд від цього наче опромінений ще більш яскравим світлом. Зелені очі здаються за кольором насиченішими за смарагдову траву під її ногами. Цей образ підкорив мене, запав у саму душу. Так сильно, що не витравиш звідти! І те, що я гадки не мав, чому і навіщо взагалі бачу його, постійно мучило. Потім ця дівчина неодноразово приходила до мене у снах. Я навіть намагався відшукати її серед смертних, але через два століття зрозумів, що це марно. Вона лише плід моєї уяви і я маю з цим змиритися.
Я боялася навіть дихати, відчуваючи, ніби провалююсь у прірву. Як я могла бути у снах цього чоловіка протягом восьми століть? Що все це означає? Може, Чорний Лорд має якийсь особливий дар, що відкриває йому майбутнє? Але я щось не пригадую, щоб колись бігала по лузі на самоті. Та ще й у білій сукні. Тільки наречена могла надіти на себе таке. Від останнього припущення стало зовсім страшно. Може, мені все-таки вдасться повернутися, якщо він бачив мене нареченою, що біжить по лузі? Чи це марення взагалі безглузде?
Вампір тим часом продовжив:
– Цей образ почав мене шалено дратувати тим, що мучив і зводив з розуму. Я намагався взагалі не думати про цю дівчину. Не кажучи вже про те, щоб комусь розповідати. Але вона знову та знову приходила до мене у снах. І щоразу все було настільки реальним, що мені здавалося: варто зловити її, перехопити на бігу – і вона стане справжньою. Але зробити це не виходило. Уві сні я не був тим, ким є зараз, і не міг її наздогнати… А тепер можеш собі уявити, що зі мною сталося, коли одного разу я вийшов звичним переходом з Сутінкового світу і побачив тебе на березі озера? – Чорний Лорд повернув до мене голову, а я завмерла, відчуваючи, як серце шалено закалатало. Його очі зараз по-справжньому лякали. – Ти лежала оголена, прикрита лише власним волоссям. Така гарна, така бажана! Мій сон, що, нарешті, став реальністю!
Я сильніше втиснулася в спинку ліжка. Ох, як мені не подобається ця пристрасть, що палає зараз в його очах!
– Спочатку здалося, що це розум грається зі мною. І ти знову виявишся звичайним маренням. Не знаю, скільки простояв поруч із тобою, і просто дивився. Боявся навіть моргнути, щоб ти не зникла в ту коротку мить, доки не бачитиму тебе. Ти здавалася якоюсь нереальною істотою, духом цього місця, що з якоїсь причини все ж таки зглянувся наді мною і дозволив себе побачити. А колись лише мучив і зводив з розуму. Але тут ти розплющила очі… А потім я зміг прочитати твої думки…
Уявляю, яке він відчув розчарування! Очікував зустріти якусь чарівну принцесу, а тут я.
– Не розчарування, – Чорний Лорд посміхнувся. – Швидше, навпаки... Ти виявилася реальною. Простою. З плоті та крові. Звичайною дівчиною. Такою кумедною, зворушливою.
Я скривилася. Краще б я його розчарувала! Тоді скількох проблем вдалося б уникнути.
– І ви не вигадали нічого кращого, окрім як лякати мене ночами? – похмуро запитала я.
– Мені треба було до кінця зрозуміти, що взагалі відбувається. Чому я бачив тебе весь цей час у снах? Що в тобі такого особливого?
– І як? Зрозуміли?
Він похитав головою.
– Це, як і раніше, залишається для мене загадкою… Але чим більше я спостерігав за тобою, чим більше тебе впізнавав, тим реальнішим ставало те, що я до тебе відчував. Вже не хворобливе захоплення, близьке до мани, туга за чимось недосяжним. А цілком навіть реальне та зрозуміле почуття. І я хочу, щоб колись ти відчула те саме до мене.
Чорний Лорд підвівся з місця і рушив до мене. Я злякано втягла голову в плечі і не знайшла нічого кращого, ніж жбурнути в нього пустою чашею.
– Не підходьте!
Він спритно спіймав її, але зупинився, дивлячись з дивною сумішшю пристрасті та ніжності.
– Не бійся, моя маленька, я буду терплячим з тобою. Нічого і ніколи я ще так не хотів за все своє довге життя, як твого кохання.
Несподіване зізнання взагалі позбавило мене самовладання. Я могла лише зі страхом дивитись на нього і мало не вити від безнадійності ситуації, в яку потрапила. Від того, що стародавній вампір настільки зациклений на мені, ніякої радості точно не відчувала. І як розуміти те, про що він говорив? Сни якісь віщі. Про те ж, що він насправді може бути моєю долею, думати було особливо неприємно.
Я змусила себе заспокоїтися і подумати головою. Мені взагалі ніякі сни про нього не снилися, отже щодо себе я впевнена. Все, що в мене викликає цей чоловік – страх і бажання забратися якнайдалі. Може, якщо він зрозуміє, що навряд чи я колись його покохаю, то змириться і відпустить?
– Ніколи! – вигукнув він з такою відчайдушною люттю, що я навіть здригнулася.
Чорний Лорд вискочив з моєї спальні так стрімко, що я схаменутися не встигла. Ще й дверима грюкнув, вочевидь демонструючи, які емоції в ньому викликала моя внутрішня промова.
А от нічого чужі думки підслуховувати! Можна і щось неприємне про себе дізнатися, – мстиво розсудила я і після деякого вагання вирішила все ж таки заснути. Ранок мудріший за вечір!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна», після закриття браузера.