Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

Я вже казав, що поліцейські в схожих на мою книжках поділяються на Єдині Надії та Останні Надії, але існує ще одна класифікація: Відмінники та Бунтівники. І скидалося на те, що Кроуфорд знову мене здивував.

— Я готовий співпрацювати, — повторив Майкл.

— Усе буде гаразд, — сказала Ерін, обіймаючи його.

Вона ковзнула руками по його спині, і її долоня знову пірнула в задню кишеню його джинсів — цього разу в іншу. Не те щоб я звертав на таке увагу.

Тоді всі попрямували в гостьовий будинок, і мене змило загальною хвилею. Марсело передав Одрі в руки Софії та намагався не відставати від Кроуфорда, діймаючи його дивовижною сумішшю юридичних термінів і барвистих описів статевого акту, у якому фігурує людське обличчя.

— Будь ласка, не заважайте мені працювати, — сказав Кроуфорд, піднявшись сходами. Такий суворий голос міг належати тільки Бунтівникові. Звертався він до Марсело, але зупинилися ми всі. Позаяк тієї миті ми стояли на різних сходинках, вигляд це мало такий, наче ми на сцені театру або позуємо для весільної світлини. — Зігрійтеся. Невдовзі поговоримо.

Кроуфорд поклав руку Майклові на плече й повів його до дверей.

— Ви говоритимете з ним лише в моїй присутності, — востаннє спробував атакувати Марсело.

— Цей чоловік не є моїм представником. Він не мій адвокат, — сказав Майкл. Тоді повернувся до нас, здійнявши скуті кайданками руки догори. Він переплів пальці, випроставши вказівні, і показав на мене. — Ось мій адвокат.

Розділ 14,5

Я все розумію. Подій було трохи забагато, тож я вирішив витримати паузу, щоб швиденько підсумувати все, що сталося.

Так, це трохи дивне рішення, але я хочу, щоб усе важливе було виписано чорним по білому. Якщо ви впевнені у своїх когнітивних здібностях, можете прогорнути цей розділ.

У таких книжках, як ця, заведено поступово розкривати передісторії купки негідників з темним минулим, зачинивши їх усіх в одному місці, де згодом з’являється тіло, яке можна пов’язати з кожним з них так, щоб у всіх був мотив. Я спробую зробити те саме.

Отож, передісторія: три роки тому мій брат Майкл постав у мене на порозі, привізши на задньому сидінні автівки чоловіка на ім’я Алан Голтон. Алан був мертвий, а тоді ожив, відтак знову помер. Хоч я і знав, що через це мене проженуть з родини (ми не довіряємо поліції після того, як мого батька вбили під час спроби пограбування заправки), я став на бік закону й здав свого брата.

Місце дії: ми всі зустрілися у «Відпочинковому комплексі „Скай лодж“!», щоб привітати Майкла з поверненням із в’язниці. Це найвищий гірський курорт в Австралії. Насувається буря, адже куди без неї. Але, будь ласка, не сприймайте як кліше те, що ми застрягли тут, бо це не так: у нас є можливість виїхати, проте ми всі знервовані й не в силах на це наважитися. Хоча, мабуть, ми все-таки трішки застрягли, бо Майкла зачинили в сушарні й ми не можемо просто лишити його там… але про це йтиметься далі, а наразі ми пригадуємо попередні розділи.

Дійові особи: моя мати Одрі, яка звинувачує мене в родинному розбраті; мій вітчим Марсело, який є одним з власників юридичної фірми «Ґарсія і Броудбридж», носить вартість навчання в університеті на зап’ястку й захищав Майкла в справі про вбивство, але не хоче братися за лікарську помилку Софії; донька Марсело і моя зведена сестра Софія, якій треба щонайменше п’ятдесят штук для чогось (що може бути пов’язано із судовим позовом, який, імовірно, коштуватиме їй ліцензії) і яка, поміж усіх своїх хірургічних досягнень, провела реконструкцію плечового суглоба Марсело; моя тітка Евонна, яка планує найнезначніші події до найменших подробиць та не п’є і якій належить ця ідея з вихідними в горах; Енді, чоловік Евонни, який носить обручку так, як інші чоловіки носять «Пурпурове серце»[11]; Люсі, колишня Майклова дружина, яка пройшла пліч-о-пліч із ним усю судову тяганину, але яку він покинув уже у в’язниці, бо в нього з’явилися почуття до наступної людини в цьому переліку; Ерін, моя дружина, з якою я наразі не живу і яка знайшла втіху в листах мого брата (і, очевидно, що й у його руках минулої ночі) після травми (думаю, про це ви вже здогадалися), що зруйнувала наші стосунки; Майкл, який збрехав про те, що вийшов із в’язниці цього ранку, а до того попросив мене наглянути за сумкою, у якій містилося двісті шістдесят сім тисяч доларів готівкою; власниця курорту Джульєтт, яка допомагає водіям-невдахам на дорозі й виконує обов’язки консьєржки; офіцер Дарій Кроуфорд — коп, який вляпався в таке глибоке багно, що може виплисти на іншому боці в Китаї; і я, від якого відхрестилася родина і який застряг тут із сумкою кривавих грошей. Ось такі персонажі. Думаю, наша компанія цілком згодиться за типову для такої книжки купку негідників з темним минулим.

Тіло: сьогодні вранці посеред засніженого поля для гольфу було знайдено тіло чоловіка. На думку Софії, це справа рук серійного вбивці на прізвисько Чорний Язик. Вона також не вірить, що бідолаха помер від переохолодження. Якщо вірити Люсі, його немає в готельному реєстрі. Якщо ви вважаєте підозрілим той факт, що вона сказала мені про це, я нагадаю, що Джульєтта, яка є власницею цього курорту й має доступ до реєстру гостей, назвала чоловіка «Зелені Черевики», а отже, не знає його імені, тож у цьому Люсі можна вірити. Проблема лише в тому, що нікого з нас не можна пов’язати із загиблим, бо ми гадки не маємо, хто це, в біса, такий.

Ось кілька важливих подробиць, на мою думку, вартих уваги.

1. Хтось був у шале Софії, коли вона прийшла до мене; ця людина потелефонувала в мій номер.

2. Софія — єдина, у кого є алібі, тому що на момент смерті Зелених Черевиків вона була в мене. Цього наразі знати не повинні, але я все одно вирішив сказати.

3. Марсело телефоном повідомив, що не піде вечеряти, бо моїй матері зле. Того вечора я не бачив Енді, Евонни та Люсі й не говорив з ними.

4. Обличчя Зелених Черевиків бачили я, Софія та Енді, але Кроуфорд не влаштовував дня відкритих дверей у сарайчику з тілом, тож не виключено, що ми єдині, хто його бачив. Ніхто з нас його не впізнав.

5. Я досі не знаю, звідки взялася сумка з грошима. Невдовзі