Читати книгу - "Гра дзеркал"

Агата Кристі

ГРА ДЗЕРКАЛ

©

Переклад з англійської: «They do it with Mirrors» by Agatha Christie, Harper Collins Publishers, London 2005

Перекладач Віктор Шовкун

Агата Кристі відома в цілому світі як королева детективу. Близько мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд — у перекладі на 100 іноземних мов. Вона — найпопулярніший автор усіх часів і на всіх мовах і за кількістю видагь поступається лише Біблії та Шeкспіру. Вона — автор 80 детективних романів та збірок оповідань, 19 п'єс і шістьох романів, опублікованих під ім'ям Мері Вестмейкот.

Перший роман Агати Кристі, «Таємнича пригода в Стайлзі», був написаний наприкінці Першої світової війни, у якій майбутня письменниця брала участь, перебуваючи у волонтерському медичному загоні. У цьому романі вперше з'являється Еркюль Пуаро, маленький бельгійський детектив, що зумів стати найпопулярнішим героєм у літературі детективного жанру після Шерлока Холмса. Роман уперше побачив світ 1920 року у видавництві «Бодлі-Гед».

Після цього Агата Кристі щороку публікувала по книжці, а 1926 року написала свій шедевр «Убивство Роджера Екройда». То була її перша книжка, опублікована видавництвом «Колінз», вона започаткувала плідну й ефективну співпрацю автора з видавництвом, яка тривала 50 років і внаслідок якої постало 70 книг. «Убивство Роджера Екройда» стало також першою книжкою Агати Кристі, котра була інсценована — під назвою «Алібі» — й з успіхом ішла на сцені одного з лондонських театрів Вест-Енду. «Пастка на мишей», її найславетніша п'єса, була вперше поставлена 1952 року й не сходить зі сцени впродовж тривалого часу.

1971 року Агата Кристі отримала титул Дами Британської Імперії. Вона померла 1976-го, а кілька її творів вийшли друком посмертно. Найуспішніший бестселep письменниці, «Сонне вбивство», з'явився друком дещо згодом, того ж таки 1976 року, після чого вийшли її автобіографія та збірка оповідань «Останні справи міс Марпл», «Пригода в затоці Поленза» й «Поки триває світло». 1998 року «Чорна кава» стала першою з її п'єс, на сюжеті якої інший автор, Чарлз Осборн, побудував свій роман.

Присвячується Метью Прічарду

Місіс Вен Райдок трохи відступила від дзеркала й зітхнула.

— Думаю, ця годиться, — прошепотіла вона. — А ти як вважаєш, Джейн?

Міс Марпл подивилася на витвір Ланванеллі схвальним оком.

— Як на мене, сукня просто чудова, — сказала вона.

— Справді, сукня добра, — погодилася місіс Вен Райдок і зітхнула. — Зніми її, Стєфані, — сказала вона.

Літня покоївка із сивим волоссям і маленьким вузьким ротом обережно стягла сукню над піднятими вгору руками місіс Вен Райдок.

Місіс Вен Райдок тепер стояла перед дзеркалом у своїй атласній комбінації помаранчевого кольору. Вона була туго затягнута в корсет. Її досі стрункі й гарні ноги облягали тонкі нейлонові панчохи. Обличчя, вкрите шаром косметики й постійно тонізоване масажем, здавалося майже дівочим, якщо дивитися на нього навіть із невеличкої відстані. Її волосс я, не так сиве, як кольору блакитної гортензії, дуже ретельно укладене. Дивлячись на місіс Вен Райдок, було майже неможливо уявити собі, який у неї справжній вигляд. Вона мала все, що можуть дати гроші, і це ще підсилювалось дієтою, масажем та постійними вправами.

Рут Вен Райдок із добродушною поблажливістю подивилася на подругу

— Як ти гадаєш, Джейн, чи багато людей здогадаються, що ми з тобою практично однолітки?

Міс Марпл відповіла примирливим тоном, ніби хотіла її заспокоїти:

— Я певна, таких не знайдеться. Та й тобі, думаю, добре відомо, що по мені відразу видно, скільки років я маю!

Волосся в міс Марпл було сиве, обличчя зморшкувате й біле з легким рожевим відтінком, очі — невинні й сині, кольору китайської порцеляни. Вона здавалася дуже милою старою дамою. Однак місіс Вен Райдок ніхто й ніколи не назвав би милою старою дамою.

— Справді, Джейн, по тобі це відразу видно, — сказала місіс Вен Райдок. Вона несподівано усміх нулася. — І по мені теж. Хоч і в різний спосіб. «Дивовижно, як цій старій карзі щастить зберігати таку фігуру». Ось що люди кажуть про мене. Але вони знають, що я вже стара карга, у цьому немає сумніву! І Бог свідок, я теж почуваю себе старою каргою!

Вона важко опустилася на обтягнутий атласом стілець.

— Дякую тобі, Стефані, — сказала вона. — Можеш іти.

Стефані склала сукню і вийшла.

— Добра, стара Стефані, — сказала Рут Вен Райдок. — Вона зі мною вже понад тридцять років Вона єдина жінка, котрій дійсно відомо, яка я насправді. Джейн, мені треба поговорити з тобою.

Міс Марпл трохи нахилилася вперед. На її обличчі з'явився вираз розуміння й готовності уважно вислухати подругу. Певним чином вона здавалася досить-таки недоречною постаттю в розкішно декорованій спальні дорогого готельного номера «люкс». Але й у своїй чорній та позбавленій будь-якого смаку одежі, з великою бaзарною сумкою в руці вона кожним своїм дюймом виглядала на справжню леді.

— Я хвилююся, Джейн. За Кері Луїзу.

— Кері Луїзу? — замислено повторила міс Марпл.

Звуки цього імені примусили її повернутися далеко назад у часі.

Пансіонат у Флоренції. Вона — білошкіра й рожевощока англійська дівчина з Катедрел-Клоуз. Дві американки, які розбудили велику цікавість у юної англійки своєю дивною вимовою, простотою та безпосередністю манер і своєю жвавістю та життєвою снагою. Рут — висока, енергійна, життєрадісна. Кері Луїза — невеличка на зріст, делікатна, замислена.

— Коли ти востаннє бачила її, Джейн?

— Я не бачила її дуже й дуже давно. Років двадцять п’ять — щонайменше. Хоч ми досі обмінюємося вітальними листівками на Різдво.

Яка то дивна річ — дружба! Вона, юна Джейн Марпл, і дві американки. Їхні шляхи розійшлися майже відразу, а проте давня приязнь не вмерла. Випадкові листи, вітання на Різдво. Дивно, що з Рут, чий дім — або, радше, чиї домівки — були в Америці, вона бачилася набагато частіше, ніж із її сестрою. А втім, мабуть, нічого дивного. Як і більшість американців із її класу, Рут була космополіткою, раз або навіть двічі на рік вона навідувалася до Європи, гасаючи від Лондона до Парижа, на Рів'єру й знову назад, і не пропускала жодної нагоди зустрітися зі своїми старими друзями. Таких зустрічей, як оця, в них було багато. У Клериджі або в Савої, в