Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

— Офіцере, потрібна допомога? Люди й без того знервовані, а тут ще цей галас.

— Не ваша справа, — скривився Марсело, явно невдоволений появою нової сторони в конфлікті.

— Це мій курорт, тож, гадаю, що це цілком моя справа.

— Що ж, у такому разі попросіть цього фаната Пуаро припинити діймати гостей. А якщо вас турбує паніка, то, може, не варто розкидатися словом «убивство»?

— Я вперше чую це слово. — Жінка здійняла брову, повернувшись до Кроуфорда. — Справді? Ви про Зелені Черевики?

Ще одне кольорове прізвисько, але це, на відміну від Чорного Язика, було мені відоме. Я знав, що так назвали чоловіка, який загинув, підіймаючись на Еверест. Забирати тіло було надто небезпечно, тож воно лишилося лежати неподалік від стежки, світячи неоново-зеленими черевиками, на які стали орієнтуватися скелелази. Наш чоловік не мав зелених черевиків — я помітив би, несучи його ліву ногу, — але місцеві явно встигли вигадати ім’я для загадкового гостя.

— У мене є підстави вважати, що його смерть підозріла.

— Чому? Через неї? — Евонна взяла якусь надзвичайно високу ноту — у буквальному сенсі, бо ми були в горах, і в переносному, старанно намагаючись звучати скептично. Вона тицьнула пальцем у Софію. — Краще питати лікарської поради в шамана. Що ти йому сказала? Коли тут будуть справжні детективи?

— Я лікарка, — запевнила Кроуфорда Софія.

— То ми збираємося ігнорувати той факт, що в Майкла є алібі, навіть якщо ця смерть і справді підозріла?

— Тату. Дозволь…

— Я розберуся, Майкле. Ви впевнені, що хочете наполягати на своєму, офіцере? Ваші підозри ґрунтуються на якійсь старезній справі, яку ви відкопали, на знайомому прізвищі та на вашій вірності значку, бо в синіх кашкетів і кров синя, й усе таке. Ваші упередження не просто помітні неозброєним оком — вони виставляють вас йолопом. Скажіть мені заради всього святого: як Майкл може бути причетним до цієї справи, якщо він лише сьогодні вранці вийшов із в’язниці?

Монолог Марсело змусив усіх затамувати дух. Кроуфорд обвів нас поглядом — мабуть, шукав бодай крихту підтримки. Я потупив очі. Навіть Софія пильно дивилася собі під ноги. Якщо в нас уже були Чорний Язик і Зелені Черевики, то вона стала Червоними Щоками.

— Ходімо, — сказав Марсело, беручи Одрі за руку, та рушив до готелю.

Але Майкл не зрушив з місця. Вони з Ерін нервово перезирнулися.

Небом нарешті прокотився грім (чесно, я зараз не прикрашаю оповіді).

— Так я й думав, — мовив Кроуфорд. — Скажете їм самі, чи мені це зробити?

— Я нікого не вбивав. — Майкл здійняв руки та ступив кілька кроків у бік Кроуфорда. — Але я готовий співпрацювати, щоб допомогти вам знайти винного, — кажучи це, він дивився на мене.

— Майкле! Припини! Офіцере, він не знає своїх прав!..

— Він не мій адвокат.

— Що ти робиш? — Одрі підійшла до Майкла й поклала руку йому на плече. — Учора вночі ти був у Кумі. Усе гаразд, просто скажи йому це.

— Тут холодно, мамо. Зайди досередини.

— Просто скажи ці слова. Скажи йому. Майкле!

Вона загупала йому в груди вільним від руки Марсело кулаком — так, наче могла вибити зізнання. Тоді, мабуть, від холоду та виснаження, її коліна підігнулися, і мати сповзла в сніг. Майкл спробував спіймати її, але не встиг і зміг лише трохи сповільнити падіння, м’яко посадивши її на землю. Ми з Кроуфордом та Софією кинулися до неї, утім вона замахала руками, не даючи нам підійти. Евонна й Люсі одночасно залементували, звинувачуючи Кроуфорда в тому, що той «тримає літню жінку на морозі».

— Місис Каннінґем, — вигукнув Кроуфорд, перекрикуючи галас. — Майкла звільнили вчора по обіді.

«Учора? — Нарешті до мене стало доходити. — Але ж це означає…»

Майкл кинув швидкий погляд на Ерін. Обличчя Люсі, здавалося, намагається зіслизнути з її черепа. На мої вії впала перша сніжинка.

— Це ще нічого не доводить. Гаразд. Гаразд, нехай він не був у в’язниці. Нехай, — сопів Марсело, силкуючись поставити Одрі на ноги. Він явно гарячково міркував, намагаючись обрати найкращий підхід. — Але це не значить, що він був тут. Потрібно зайти досередини, люба, ти змокнеш. Майкле, просто скажи нам, де ти був учора вночі, і покінчімо із цим.

— Я краще піду з вами, офіцере.

Кроуфорд надів на Майкла наручники й кивнув йому підбадьорливо. Не знаючи, що саме приховує Майкл, офіцер Остання Надія вочевидь прагнув вибрати найбезпечніший і водночас найменш радикальний варіант. Я помітив, що наручники вільно бовталися на братових руках. Вислизнути з них він навряд чи зміг би, але було помітно, що Кроуфорд намагався не бути жорстоким. Він повернувся до власниці — на цьому етапі я ще не знаю її імені, але це мене мучить, тож зараз називатиму її Джульєтт, бо невдовзі все одно дізнаюся ім’я, — і сказав:

— Треба знайти для нього окреме приміщення, щоб убезпечити гостей.

— Він утече звідусіль. Усі кімнати та шале відчиняються як зовні, так і зсередини. Пожежна безпека, — відповіла Джульєтт (бачте, я ж казав, що так буде зручніше). — Це готель, а не в’язниця.

— А як щодо сушарні? — запитала Люсі. Її обличчя було темнішим за небо, голос — гортанним, а язик — ватяним від гніву.

Я ще не бачив сушарні, але Люсі, схоже, уже знала, що це задушлива тісна кімнатчина, заставлена дерев’яними лавами для черевиків та вішаками для курток, пропахла цвіллю й тим особливим потом, який може виділятися лише з людини у водонепроникному одязі, що не пропускає ані краплі вологи в жоден бік. Це була дріб’язкова помста, але нічого кращого вона поки вигадати не змогла.

Її голос самовдоволено бринів, коли вона додала:

— Я бачила засув на дверях зовні.

— Гм, сушарня не пристосована для того, щоб тримати в ній людей, — сказала Джульєтт.

Кроуфорд звів очі до неба й випростав руку, дивлячись, як на неї падають й одразу тануть поодинокі сніжинки.

— Це лише на кілька годин, — сказав він Майклові вибачливо.

Той кивнув.

Я був певен, що Ерін от-от усе пояснить. Якщо не в’язниця була Майкловим алібі, то це мала бути Ерін. Ми вже й так знали, що вони разом, тож що за ніч у них була? Але вона мовчала. Я помирав від цікавості. Хай що вони робили, це було достатньо таємним, аби бути вартим кількох годин у сушарні та підозри в убивстві.

— Де ви вчилися? — Марсело мав такий вигляд, наче вдарив